Для представлення графічної частини колекції відібрані декілька цікавих творів різних митців та колекція рисунків Ярослави Музики з табірних часів. Нам здалося доречним супроводити підбірку фрагментом спогадів самої Віри Іларіонівни Свєнціцької.
       

       В числі незліченних безвинно репресованих сталінським режимом у 1944 – 1956 роках була й Ярослава Степанович-Музика (1894 – 1973), видатний майстер пензля і різця, активний член – засновник Асоціації Незалежних Українських Митців, що відіграла вагому роль в розвитку мистецтва у Львові, маючи за мету підняти його до рівня сучасного західноєвропейського….
        Варто відзначити, що, по суті, вона самоук, бо не кінчала жодної академії. Основи малярської школи здобула у відомого львівського польського художника С. Натовського, в якого проходив курс навчання не один українських митців…
        Поїздка у Париж у 1935 р., відвідування майстерні Андре Лота – дали новий аспект розвиткові її творчих можливостей…
        Ця невеличка, тендітна, уже літня жінка раптом вирвана із свого оточення, гідно й мужньо переносила всі етапи перебування під вартою і в часи слідства з його жорстокими перипетіями, і в суворих умовах табірного життя у безмежних просторах тайги Забайкалля, з морозами деколи зверх 40 градусів та шаленіючими метелицями пурги, що інколи за ніч засипала бараки і треба було пробивати тунелі в снігу. Це була жінка особливого індивідуального складу, яка вміла дивитись на все: на світ, на явища життя та мінливість долі і на людей з глибоко філософської точки зору, не втрачаючи при цьому тонкого почуття гумору. Вона відзначалася афористичним способом мислення, в якому зосереджувався якийсь особливий дар спостережливості та життєва мудрість, що вміщала в собі і гуманізм в найширшому розумінні слова, – увагу і любов до людини та патріотизм без зайвої шумної фразеології, суто сучасний тверезий підхід до навколишньої дійсності і наскрізь модерністичний до мистецької творчості…
        Звичайно, в умовах ізоляції за гратами та колючим дротом відпала всяка нагода для розгорнення творчих можливостей художниці. Але вона і тут не могла обійтися без олівця, без пензля і фарб хоч би лише на те, щоби фіксувати спостережене і пережите. В силу стану її здоров’я вона фізично не працювала і тому її життя в основному проходило в зоні (вона, мабуть, виконувала допоміжні роботи в санчастині). Отже, враження були переважно обмежені, хоч і тут навколишня природа з віковічними соснами і модринами – справжніми велетнями – вражала своєю величністю, міняючись у різні пори дня і року… А нічною порою можна було почути зловісне завивання вовків, що вешталися, а то й побачити зелені спалахи вогників їх очей…
        У мене на руках альбом у вигляді саморобного зошита великого формату, зішитий з аркуша паперу для сліпих з написом “Сибірські нотатки”, жіночих портретів, виконаних олівцем… в першій половині 1955 р. в одному з сибірських таборів…отже в останні місяці перебування художниці в ув’язненні. Наприкінці зошита поміщено пронумерований список з деякими даними про моделі. Подекуди подано їх ініціали, імена, або ім’я і прізвище, національність, а про українок – місцевість чи регіон їх походження. Крім того, зберігся зворушливо мініатюрний нотатник, також зішитий у зошит з пейзажними ескізними начерками… І, врешті, декілька аркушів під спільним заголовком: “Сибірські коти, кролики і освоєні сороки”, заповнених начерками олівцем, деколи злегка підфарбованих зображень своєрідних “приятелів” ув’язнених….
        Ярославу Музику приваблювала різноманітність характерно виражених типів облич і тому може вона вибирала свої моделі переважно серед старших жінок, у виразі яких яскравіше відбилось пережите. Вона дійсно з надзвичайною майстерністю передає внутрішній світ, відбитий в очах, особливо деяких жінок. Багатомовний є також уклад уст, що доповнює характеристику людини з погідною чи в’їдливою вдачею, її оптимізм чи повну резиґнацію…
        Публікація Марії Свєнціцької. – Дзвін, 2004, № 3. – С. 96 – 102.
       Примітка упорядника. З тексту публікації вибрано окремі фрагменти.