|
|
|
|
Іларіон Свєнціцький
– творець Національного музею у Львові
(1876 – 1956)
Народився 7 квітня 1876 р. у м. Буську Львівської області. Батько, Семен Свєнціцький працював народним вчителем, мати вела домашнє господарство у с. Убині, виховувала дітей. В час першої світової війни батьки були переселені у розташовані в Австрії табори для виселенців з Галичини: батько з сестрою Наталією у Талергоф, мати в Гмюнд, повернулися вони до Убині у 1918 р.
У 1885 – 1895 рр. Іларіон Свєнціцький навчався у гімназіальному училищі у Львові, далі на математично-філософському відділенні львівського університету у 1895 – 1899 рр.
Впродовж 1899 – 1900 рр. був слухачем археологічних курсів університету у Санкт-Петербурзі, де постійно працював у рукописному відділі Імператорської публічної бібліотеки, що в подальшому стало основою для роботи з рукописами у бібліотеці Народного дому у Львові, ставропігійського та церковного музеїв.
З вересня 1900 р. до серпня 1901 р. Іларіон Свєнціцький на військовій службі у 87 піхотному полку в Пулі (Хорватія) та Клагенфурті (Австрія), де познайомився з мовою і побутом альпійських слов’ян.
Повернувшись до Львова у жовтні 1901 р. Іларіон Свєнціцький став помічником бібліотекаря відділу рукописів і друкованих слов’янських книг публічної бібліотеки Народного дому у Львові. Наступного року працює над філософською дисертацією у Віденському університеті, яку захищає 15 липня 1902 р. і отримує диплом доктора філософії з відзнакою “maхima cum laude”.
З лютого 1905 р. Іларіон Свєнціцький – директор Церковного музею, заснованого митрополитом Андреєм Шептицьким, у грудні 1908 р. музей перейменовано в наукову фундацію “Національний музей”, впродовж 1934 – 1939 рр. – редактор Літопису Національного музею.
У липні 1913 р. Іларіону Свєнціцькому присвоїли звання доцента південно і східнослов’янських літератур у Львівському університеті, з 1914 р. він став дійсним членом НТШ. В часі окупації Львова російськими військами у червні 1915 р. Іларіона Свєнціцького разом з 40-а громадянами Львова відправлено заложником до Києва. Після передачі їх на поруки київським громадянам, які заставили за кожного з львів’ян 3000 крб., Свєнціцький виконував обов’язки заступника директора Київського міського музею І. Біляшівського.
Після повернення у Львів 1 березня 1918 р. Іларіон Свєнціцький – знову директор Національного музею і доцент університету. З причини закриття польською владою 14 кафедр з українською мовою навчання змушений працювати у 1922 – 1926 рр. викладачем слов’янської філології у “таємному” українському університеті у Львові.
З жовтня 1939 р. Іларіон Свєнціцький призначений завідувачем кафедри слов’янської філології львівського університету і на цій посаді залишався до 1950 р. У травні 1941 р. вчена рада Львівського державного університету присвоїла Свєнціцькому вчений ступінь доктора філологічних наук і вчене звання професора кафедри слов’янської філології, він був людиною енциклопедичних знань, досконало володів декількома європейськими мовами, його великою пасією була книга. З 1945 р. працював керівником відділу мовознавства Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові.
Іларіон Свєнціцький з лютого 1905 р. і до грудня 1952 р. незмінно працював директором музею, його перу належать численні наукові праці з мовознавства, музеєзнавства, мистецтвознавства, етнографії, багато з яких залишаються актуальними і сьогодні.
Помер 18 вересня 1956 р., похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Анісія Свєнціцька (Вострякова)
– дружина Іларіона Свєнціцького
(1890 – 1973)
Анісія Свєнціцька (Вострякова) – дружина Іларіона Свєнціцького. Походила із старообрядницької родини, цікавилася філософією, літературою, мистецтвом, володіла кількома європейськими мовами. Як вільний слухач навчалася на філософському факультеті Львівського та Віденського університетів, дописувала до старообрядницьких видань.
Іларіон і Анісія одружилися у Москві у 1910 р., шлюбна церемонія відбувалася двічі: перша за православним обрядом дружини, друга у французькому католицькому костелі. Пізніше у Львові шлюб благословив митрополит Андрей Шептицький.
Підтримуючи постійні контакти з родиною у Москві, Анісія Свєнціцька доклалася до збагачення музейних збірок різнорідними матеріалами. Її брат Микола допоміг у замовленні та виготовленні у Москві у 1911 р. іконостасу каплиці Святого Івана для Студіону на Святоюрській горі. Будучи родовитою росіянкою, вона бездоганно володіла українською мовою.
Анісія була вірною дорадницею Іларіону у всіх музейних справах, сама теж працювала у музеї, досліджуючи давнє шитво і килими, у 1939 – 1940 рр. завідувала відділом тканин. В час німецької окупації залишалася у Львові з дітьми, допомагаючи Іларіону опікуватися музейними збірками.
Померла у 1973 р., похована у гробівці родини Свєнціцьких на Личаківському цвинтарі.
Віра Свєнціцька
( 1913 – 1991)
Віра Свєнціцька народилася у цісарсько-королівському австрійському Львові 28 серпня 1913 р. Виховувалася в атмосфері любові до української культури, рідного слова, пам’яток старовини. З молодих літ виявила твердий характер і позицію у справах, які вважала принциповими.
Після проведення польською владою у 1930 р. на території тогочасної Польщі пацифікаційних акцій проти українського населення відбулися численні арешти і судові процеси. Слід згадати про “Варшавський процес” проти ОУН у 1935 – 1936 рр., у якому одною з обвинувачених була Віра Свєнціцька. Її арештували у 1934 р. і впродовж півроку утримували в одиночній камері львівської тюрми “Бригідки”.
У Національному музеї у Львові Віра Свєнціцька працювала з 1932 р. систематизуючи та опрацьовуючи дерев’яні ручні різьблені хрести ХУІІ – ХХ ст. З 1941 р. по 1948 р. завідувала музейними фондами. В роки німецької окупації разом з батьком доклала чимало зусиль для збереження цілісності музейних збірок.
У 1948 р. за сфабрикованими документами, як колишня членкиня ОУН, була засуджена до десятирічного ув’язнення і заслана до Сибіру, після восьми років відбування покарання звільнена у 1956 р. в час “хрущовської відлиги”.
Світлими хвилинами у суворих умовах заслання була приязнь з також засланою відомою львівською мисткинею Ярославою Музикою. В родині збереглося 36 сибірських портретних начерків роботи Музики, серед яких чотири портрети Віри Свєнціцької, про них стало відомо тільки у 1990-х рр. вже по її смерті.
Повернувшись до музею очолила відділ давнього українського мистецтва, досліджуючи іконопис, скульптуру, малярство, народне мистецтво. Багато часу проводила в експедиціях по теренах Західної України, обстежуючи церковну старовину, рятуючи пам’ятки від знищення, поповнюючи музейні фонди тисячами експонатів. Попри те дарувала до музею різнорідні цінні мистецькі предмети з власної колекції: графіку, народний одяг, декоративно-ужиткові речі, які набувала з думкою про музей. Любила подорожувати, фотографувати , захоплювалася і знала українську поезію та музику.
Широке визнання здобули фундаментальна монографія Віри Свєнціцької “Іван Руткович і становлення реалізму в українському малярстві ХУІІ ст.” (1966 р.), а також видані у співавторстві монографії “Український середньовічний живопис” (1976 р.), “Спадщина віків. Українське малярство ХІУ – ХУІІІ ст. у музейних колекціях Львова” (1990 р.), “Українське народне малярство ХІІІ – ХХ ст.: Світ очима народних митців” (1991 р.). Остання з перелічених монографія удостоєна Національної премії імені Т.Г. Шевченка у 1995 р.
Віра Свєнціцька все своє свідоме подвижницьке життя віддала Національному музеєві у Львові, берегла музейні фондові збірки, нерідко ціною власного здоров’я, була високим моральним авторитетом, слугувала власним життєвим прикладом, допомагала молодим дослідникам віднайти свій науковий шлях.
Померла 21 травня 1991 р., похована на Личаківському цвинтарі у родинному гробівці.
Марія Свєнціцька
(1918 – 2006)
Філолог-германіст, викладач Львівського Національного університету імені Івана Франка, її педагогічна діяльність у університеті охоплює декілька десятиріч: від 1947 р. до 1978 р. Належала до найкращих знавців німецької мови та літератури на кафедрі німецької філології, вільно володіла класичними європейськими мовами.. Відзначалася всесторонньою ерудицією, педагогічним тактом та принциповістю, виховала плеяду учнів. Автор мовознавчих наукових праць, зокрема, про стилістику сучасної німецької мови (на прикладах творів Г. Манна), актуальних проблем у викладанні фонетики німецької мови, лексичних розробок для студентів-філологів, творчість класиків німецької літератури Й. Гете і Ф. Шіллера.
Марія Свєнціцька зростала в мистецькому та музейному оточенні, з юних літ захоплювалася музикою, багато років грала на скрипці в університетському оркестрі. Вона була сучасницею багатьох відомих діячів української культури першої половини ХХ ст. і написала цікаві спогади про І. Лозинського, О. Новаківського, М. Бордун, І. Старчука, М. Мороза. Значне місце у її згадках займали видатні особистості тогочасного українського духовенства: митрополит Андрей Шептицький, Й. Сліпий, І. Бучко, В. Жолдак, І. Чорняк, М. Будка, К. Шептицький.
М. Свєнціцька була своєрідним стрижнем та опорою родини Свєнціцьких, наприклад, у важкі післявоєнні голодні роки шила домашнє взуття та обмінювала його на продукти харчування, рятуючи тим самим родину від голоду. В часі другої світової війни працювала бібліотекарем у НТШ, а також допомагала батькові і сестрі оберігати та забезпечувати музейне зібрання, причому вільне володіння німецькою мовою допомагало у вирішенні конфліктних справ з окупаційною німецькою владою.
На добровільних засадах водила екскурсії німецькою мовою, впорядковувала родинну бібліотеку та архіви. В останнє десятиліття життя вважала своїм обов’язком впорядкувати архів своєї сестри Віри, вперше опублікувала матеріал про „сибірську творчість” відомої львівської художниці Я. Музики та її контакти з Вірою. Мистецьку колекцію ікон, малярства, графіки, прикладного мистецтва, яка належала родині, Марія Іларіонівна в останні тижні свого життя подарувала Національному музею у Львові.
За великих домашніх приятелів мала котів, опікувалася ними до останніх днів. А ще дуже любила квіти, біля будинку був, як вона казала, „справжній маленький Едем” – розкішні жоржини милували око до самих морозів. Померла 10 лютого 2006 р., похована у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі у Львові.
Літ.: Кривенко М. Марія Свєнціцька. Спогади / Записки Львівської наукової бібліотеки ім.. В. Стефаника/ НАН України. ЛНБ ім.. В. Стефаника. – Львів, 2006. – Випуск 14. – С. 454 – 489.
