ARTISTIC METALWORK

Mariya Helytovych

The Lviv National Museum’s collection of artistic metalwork is composed primarily of ecclesiastical pieces dating from the 11th to the 19th centuries, and contains more than 2,000 individual artifacts. The most valuable pieces from a historical and artistic point of view, are those representing the era of Kyivan Rus-Ukraine, the most numerous of which are pectoral crosses and small icons. A large segment of the collection is composed of ecclesiastical artifacts dating from the 17th and 18th centuries: chalices, incense burners, altar crosses, candlesticks, icon covers, etc. The collection is also rich in forged crosses from the tops of church cupolas and date mostly from the 17th through 19th centuries.

In the Museum’s collection there are many unigue and very rare artifacts, such as the bronze metropolitan cross found near the town of Belz that dates to 1181 and is one of he oldest pieces of dated Ukrainian ecclesiastical art. Also considered as extremely rare are bronze and stone icons from the 12th and 13th centuries. (Articles made from stone, glass and other materials are also contained in the Museum’s collection of artistic metalwork.)

Many of the oldest artifacts made their way to the Museum’s collection from archeolo¬gical expeditions lead by the well-known scholar Yaroslav Pasternak, especially his excavations on the territory of ancient Halych. Many pieces also came from private collec¬tions through the intercession of Ilarion Svientsitsky. Some of these artifacts from the Museum’s collection have become well known throughout academic circles as being the best known representative exemplars to exist of various stages of Ukrainian art history. Nonetheless, there is still a large portion of the Museum’s artistic metalwork collection that needs to be studied in greater depth, and will surely prove indispensable material for gain¬ing a complete understanding about the Ukrainian artistic work of the Middle Ages.

Artifacts in the Museum’s collection of metalwork dating from later times are especial¬ly numerous and varied, especially those dating from the 17th and 18th centuries through the beginning of the 19th century. Items that are representative of the styles of this time period are incense burners, altar crosses, and icon covers. Surveying the numerous exem¬plars of individual types of pieces such as incense burners, of which there are over 30 in the Museum’s collection, it is possible to recognize the originality of form and richness of ornamental motifs used in their creation — from small, lacy openwork filigree motifs to much heavier, stately ornamentation achieved by engraving and other technigues. Richness of ornamentation is especially evident on the metal icon covers, which were craft¬ed most often by the engraving technique.

A unique grouping of artistic metalwork from the 17th and 18th centuries is made up of outdoor signs used to identify individual craftsmen’s Guilds. Within the context of the town/city in feudal times, such signs were used not only to identify the particular guild to which a craftsman belonged, but also as a form of advertisement.

Of special interest in the collection is the assemblage of forged crosses dating from the 17th through 19th centuries that once crowned tops of church cupolas, and represent mainly the territory of Western Ukraine. The Baroque style, which predominated in the Ukrainian art of this period, found its expression in the stylistic form of these church-top crosses.

Generally speaking, of all of the various artifact collections held by the Lviv National Museum, the Museum’s collection of decorative metalwork is the most varied in regard to its geographic origin and type. Many of the individual sub-groupings of artifacts, such as the afore mentioned incense burners, church-top crosses, etc., are represented by numer¬ous exemplars, which enables them to undergo more detailed comparative studies.

ХУДОЖНІЙ МЕТАЛ

Марія Гелитович

Основу фонду декоративного металу Національного музею у Львові складають пам’ятки сакрального мистецтва, що хронологічно охоплюють XI — XIX ст. Цей фонд налічує більше двох тисяч одиниць збереження. Найціннішою групою з історико-мистецького погляду є пластика часів Київської Русі, у якій найчисельніша збірка нагрудних хрестів та іконок. Значну частину колекції складають предмети церковного вжитку XVII — XVIII ст. — чаші, дискоси, дарохранильниці, кадильниці, напрестольні хрести, підсвічники, а також оклади ікон; збірка налічує й декілька десят¬ків надбанних хрестів з дерев’яних церков переважно XVII — XIX ст.

У цій збірці є чимало унікальних експонатів до яких, наприклад, належить бронзовий митрополичий хрест 1181 р., знайдений поблизу м. Добро- миля — одна з найдавніших датованих пам’яток українського сакрального мистецтва. До раритетів відносимо й бронзові та кам’яні іконки XII — XIII ст., зокрема рельєфно різана на блідо-зеленому камені іконка-таблетка з погрудним зображенням св. Миколая у фелоні і омофорі без мітри з закритою книгою в руках (вона була знайдена в Крилосі поблизу Галича); двобокі бронзові литі іконки «Юрій-Змієборець. Св Микола» XIII ст., «Спас на престолі. Архангел Михаїл з Авакумом» XI —XII ст. Остання є рідкісною пам’яткою часів Київської Русі за іконографією і відзначається майстерністю виконання. Христос зображений на троні з подушкою у фронтальному положенні з благословляючим жестом правиці; лівою рукою підтримує оперту на колінах напіввідкриту книгу. Рисунок рельєфу надзвичайно тонкий, вишуканий, така ж вишукана й форма опертя трону; його краї мають завершення у формі хрестиків. На звороті — постать Архангела Михаїла з великими розкішними крилами. Він зображений у центрі у легкому повороті вліво, права рука покладена на голову Аваку- ма, постать якого масштабно зменшена. Час наклав свій відбиток на цю, як і на інші подібні пам’ятки — їхній потертий рельєф — наслідок довготривалого перебування в ґрунті (деякі пам’ятки мають настільки стерту поверхню рельєфу, що буває важко визначити їхнє зображення). До речі, згадувана іконка виявлена не в результаті археологічних розкопок, а випадково знайдена учнем у селі Поморяни на Львівщині і подарована у 1911 р. Національному музеєві.

Чимало подібної форми і техніки виконання іконок привозились з Візантії, рівно ж, як і енколпіонів — нагрудних хрестів, що складались із двох половинок і служили мощевиками. Ці хрести, судячи з великої кількості збережених зразків, набули великого поширення в Київській Русі, де відомі вже з X ст. Основна їх кількість вироблялась місцевими майстрами, про що свідчать знайдені під час археологічних розкопок форми для їх виготовлення, а також печі, де їх випалювали. Традиційним на одній половинці таких хрестів було зображення Розп’яття з чотирма євангелістами, розміщеними на кінцях рамен хреста, на іншій — Богородиця з Дитям у повен зріст. Могли бути й зображення Архангела Михаїла з поясними зображеннями святих у медальйонах та ін. В українських іконках і енколпіонах часто зображалися й перші канонізовані українські святі — сини князя Володимира Борис і Гліб, культ яких поширився одразу після мученицької смерті у 1015 р., а їх зображення у пластиці належать до початків формування іконографії цих святих. Є ен- колпіони з зображенням Бориса і Гліба і в музейній збірці. Замовниками таких нагрудних хрестів та іконок були як духовні, так і світські особи і сприймались вони своєрідними оберегами.

Чимало зразків давньої пластики потрапило до музейної колекції з археологічних експедицій відомого вченого Ярослава Пастернака, зокрема його розкопок на території стародавнього Галича, а також з багатьох приватних колекцій завдяки старанням Іларіона Свєнціцького. Деякі із цих пам’яток вже увійшли до наукового обігу як показові на певних етапах історії українського мистецтва, проте ще значна частина потребує подальшого наукового опрацювання, і є необхідним матеріалом для відтворення цілісного уявлення про цей вид українського середньовічного художнього ремесла.

Особливо розмаїтою є численна колекція металу пізніших часів, зокрема XVII — XVПI-гo і початку XIX ст. Виразними майстерними зразками мистецьких стилів того часу можуть слугувати кадильниці, напрестольні хрести, шати з ікон. Так, на прикладі групи кадильниць, що налічує декілька десятків пам’яток, вдається простежити оригінальність їх форм та багатство орнаментальних мотивів — від дрібних ажурних легких візерунків до важчих пишніших, виконаних у техніках лиття чи карбування; нерідко одні й ті ж, або подібні мотиви можна побачити й на інших предметах церковного вжитку, в тому числі й тих, що виконані з іншого матеріалу, передусім — у дерев’яній різьбі, а також на тканинах.

Багатство орнаментики репрезентують й металеві шати з ікон. Виконувались вони переважно в техніці карбування. Для декору шат використовувалися рослинні візерунки; як правило, це гнучка галузка зі стилізованими квітами і листочками. Шати закривали все поле ікони, залишаючи для живописного зображення партії обличчя і рук. Рельєф на шатах XVII ст. невисокий, елементи візерунку дрібні. Такою є шата з ікони «Богородиця Одигітрія» з Галичини кінця XVII ст. Її тло вкрите орнаментом у вигляді рибної луски, що часто зустрічається й в інших видах тогочасного мистецтва, зокрема у тканинах. Декор шат у XVIII ст. набуває більш пишних барокових форм, рельєф стає опуклішим, рослинні елементи крупніші, виразніші. До мистецьки найдовершеніших шат колекції належать дві, що походять з церкви у м. Дубно на Рівненщині. Одна із них датується XVIII ст. — з ікони «Богородиця з Дитям, з Єлизаветою та малим Іваном Предтечею». Орнаментика цієї шати демонструє високу професійну вмілість її автора. Ризи кожного з персонажів мають інший декор. Динамічність та виразність композиції досягається неспокійними, важкими складками драперій та підкреслюється золотим плетивом гнучких ліній рослинного візерунка. Більше стримані форми орнаменту іншої ризи — кінця XVIII —початку XIX ст. — «Св. Йосиф з Ісусом». Постать Йосифа, який тримає за руку малого Ісуса сповнена величавого спокою; ритмічно укладені елементи декору підкреслюють це відчуття. Назагал, шати для ікон не набули в Україні такого поширення, як, наприклад, у Росії. Поширенішими були орнаменти на німбах і тлах ікон гравіровані у левкасі, високомистецькі зразки яких демонструє низка ікон того часу, зокрема, яскравим прикладом тут можуть слугувати ікони Йова Кондзелевича.

Оригінальним зразком ікони, що належить до збірки декоративного металу, є «Преображення» XVIII ст., походження якої можна пов’язати зі Східною Україною. Така ікона, виходячи з її розмірів, могла бути намісною або запрестольною. Вона складається із шести металевих частин, подібних до шат з орнаментами, виконаними технікою карбування і лиття. Кожна фігура цієї композиції разом з частиною тла, теж металевого, немов вирізана і прибита на дерев’яну основу. Складається враження, що первісно це могла бути інша, дещо більша ікона, яка згодом зазнала змін. Обличчя мальовані олійною технікою. Орнаментика шат відзначається великим багатством стилізованих рослинних мотивів, високим мистецьким рівнем та майстерністю виконання. Усталена іконографія цього євангельського сюжету має свої особливості у деталях. Так, пророк Мойсей зображений зі скрижалями, вказуючи на писаний єврейською мовою текст заповідей; пророк Ілля — з розгорнутим сувоєм з традиційним фрагментом тексту («Ревноуя поревновах…») та піднятим вгору ножем. Лики пророків індивідуалізовані, майстерно виконані, постаті і обличчя апостолів Петра, Якова та Івана експресивні, динамічні. Ця пам’ятка, з яскраво вираженими прикметами барокового стилю, привертає увагу, як рідкісний зразок ікони такого технічного вирішення.

Своєрідну групу металопластики XVII —XVIII ст. складають цехові знаки. Такі знаки у феодальному місті служили не лише символом ремісничого цеху, а й свого роду рекламною вивіскою. Оригінальністю композиційного вирішення виокремлюється столярський цеховий знак, виконаний у бронзі технікою лиття з барельєфним зображенням, що походить з м. Яворова. Він датований 1709 р. Цехові знаки зазвичай були двосторонні. На одній стороні, як правило, зображувалось приладдя конкретного ремесла, у даному випадку — столярського, на іншій — могло бути зображення релігійного характеру, на цьому знаку — Богородиця з Дитям типу Єлеуса. Краї зазвичай мали фігурно вирізану характерну барокову форму. Подібним є і ковальський знак 1704 р. відлитий з латуні у формі щита. У центрі — чаша з дискосом, нижче — колесо з двома мечами, ключ, підкова, циркуль. Слід відзначити розмаїття форм цехових знаків, їх дохідливу образність. Ці пам’ятки є високооригінальними зразками народного мистецтва, в яких за допомогою найпростіших технічних і творчих засобів досягнуто максимальної виразності.

Окрему групу у колекції декоративного металу складають ковані надбанні хрести XVII — XIX ст. У збірці НМЛ вони представлені в основному зразками з теренів Західної України. Бароковий стиль, що панував в українському мистецтві на той час, знайшов свій вияв і у формі над- банних хрестів. Відзначаючись розмаїттям форм та декоративним вирішенням, своєю оздобою ці хрести тісно пов’язані з оздобленням інших церковних предметів. Кожен їх елемент має певну символіку. Так, промені, що виходять із середохрестя, символізують сяйво над головою розп’ятого Христа, звернений ріжками вгору півмісяць у підніжжі хреста — символ переможеного поганства та ін. Особливим багатством форм відзначаються хрести другої половини XVIII — початку XIX ст. їх часто прикрашали хвилястими гнутими прутами, на кінцях рамен з’являються по три маленькі чотириконечні хрестики й ін. Нерідко у декор хрестів вводилися й рослинні мотиви — гнучкі гілочки, листочки тощо, а промінці набували вигляду вусиків, як на хресті з могили Маркіяна Шашкевича з с. Новосілки. Та як би не змінювались форма і декор над- банних хрестів, вони завжди пов’язувались з народною орнаментикою і символікою. Як слушно зауважила дослідниця українського ковальства С. Боньковська, «унікальністю цього виду народного мистецтва є те, що в ньому тісно поєднані два потужних творчих імпульси — релігійно- канонічна символіка християнської віри і віковий досвід знаково- магічного світоуявлення, глибока духовність народу і його постійне природне прагнення до краси. Творені народним генієм, вони вражають оригінальністю форм, стилістичною єдністю з архітектурою храмів…» (праця «Ковальство на Україні». — К., 1991 р.). Чимало зразків надбан- них хрестів належить до шедеврів українського ковальства.

Рідкісною пам’яткою сакральної металопластики у колекції НМЛ є мідні Царські ворота другої половини XVIII ст. із с. Токи, які зараз перебувають у процесі реставрації. Металеві Царські ворота не характерні для українських іконостасів й відомі за поодинокими пам’ятками. У цих воротах чітко виявлені риси рококо. Як свідчить напис у 1871 р., первісно золочені, вони були перемальовані олією. На обох стулках — по п’ять овальних медальйонів з ко ваними зображеннями: у верхніх — сцена Благовіщення, у середніх — чотири євангелісти, у нижніх — чотири отці Церкви зображені у повен зріст. Вміщення отців Церкви не було властивим для іконографії українських Царських воріт, тому вони представляють інтерес й у цьому плані.

Назагал, серед різних фондових збірок Національного музею, група збереження «Художній метал» є різноплановою як щодо часу створення збережених пам’яток, так і щодо різноманітності тематичних груп. Окремі з них, налічують по декілька десятків зразків, що дає широкі можливості для їх наукової систематизації.