Ярослав Нановський

ПОЕТ КОЛЬОРУ І СОНЦЯ

Незабутнє ім’я здобуває той митець, який залишає гід­ну спадщину у скарбниці художніх надбань свого наро­ду. На таке незабутнє ім’я заслуговує Іван Труш — один з найвидатніших українських митців, який жив і творив на західних землях України на переломі XIX — початку XX ст. Чудовий пейзажист-лірик, майстер пор­трету, автор побутових картин, він засобами художньої мови щиро і глибоко відтворював життя і побут народу, увіковічнив його видатних людей, з особливим поетич­ним чуттям змальовував чудову красу рідного краю.

Сучасник Івана Франка та Лесі Українки, з якими його єднали дружні відносини, приятель Василя Стефаника, Іван Труш належав до тих представників україн­ського прогресивного кола, які працювали над піднесен­ням української культури і мистецтва того часу. Іван Труш силою свого таланту започаткував новий період у розвитку західноукраїнського мистецтва та здобув ши­року популярність як критик-мистецтвознавець, гарячий популяризатор українського мистецтва, активний гро­мадський та культурний діяч.

Син незаможного селянина з села Висоцько на Львівщині, Іван Труш здобув освіту в гімназії в сусід­ньому містечку Броди. Уже в цей час він виявляє неа­биякі здібності, виконує вдалі портрети на замовлення І порчу уяву і хист молодого хлопця розвивають класич­ні твори античної та світової літератури, в яких він, як гам пізніше згадував, «вперше помітив художнє по­няття реальних подій». Його талант розвивається, і нін вирішує в майбутньому присвятити своє життя мистецтву.

Крім того, на розвиток естетичних почуттів майбут­нього митця мала вплив краса природи рідного краю. Зелені левади і золотисті поля, просторі рівнини з поодинокими деревами, соснові ліси і зруби назавжди за­мітились у пам’яті митця і були улюбленою темою його пейзажних творів.

Незважаючи на матеріальні труднощі, Труш виїхав у 1891 р. до Кракова, щоб в Академії красних мистецтв ідобути вищу художню освіту. Краківська Академія в цей час переживала значні зміни. Її новий керівник Ю. Фалат організує кафедру пейзажу і залучає нових професорів, з приходом яких починають проникати із Заходу нові напрямки й течії, зокрема імпресіонізм. Там же, у Кракові, Іван Труш знайомиться з Василем Стефаником і перебуває в колах демократично настроє­ної молоді.

У 1897 році І. Труш закінчує студії у Краківській Академії і переїздить до Львова, де розгортає мистецьку тільність, бере активну участь у культурному та громадському житті.

Знайомство і дружба з Іваном Франком мали знач­ніш вплив на формування світогляду Труша як гро­мадянина і митця. Великий Каменяр був щирим прихильником таланту художника і першим критиком його творів.

У Львові Труш виступає ініціатором створення «То­вариства для розвою руської штуки», навколо якого об’єднуються прогресивні українські митці, влаштовує перші виставки їхніх творів. Щоб познайомити україн­ську громадськість з рідним мистецтвом, він пише ре­цензії про виставки, друкує статті на мистецькі та літе­ратурні теми, читає лекції про українське мистецтво. Його ім’я стає широко відомим.

Велике значення в житті Труша мали його подорожі по Наддніпрянській Україні і Криму в 1901—1904 ро­ках. Митець створює свої найкращі пейзажі і портрети та зав’язує тісні взаємини з видатними представниками української культури і мистецтва. На Наддніпрянській Україні він одружується з дочкою М. Драгоманова — Аріадною.

В 1905 році Труш організує у Львові першу спільну виставку творів київських та львівських художників. Того ж року він разом з композитором С. Людкевичем видає перший на Україні мистецький журнал українсь­кою мовою — «Артистичний вістник», в якому вміщує свої статті і рецензії на мистецькі твори.

Чудова природа Півдня завжди приваблювала Тру­ша. Щоб збагнути її особливу красу та збагатити свою малярську палітру, він двічі виїздить до Італії, буває у Венеції і Римі, а в 1912 році подорожує поЄгипту і Па­лестині. Ці подорожі збагатили мистецький доробок Труша рядом чудових пейзажів, етюдів природи та по­бутових картин.

Іван Труш — це сильна, оригінальна, своєрідна ін­дивідуальність. Він — перший в українському малярстві Галичини талановитий пейзажист-лірик, який виробив своєрідну форму, а також особливий підхід до передачі природи, яку любив, глибоко відчував та умів відтвори­ти в майстерній та ніжній скалі своєї палітри. Його пей­зажі — це глибоко відчуті образи природи, навіяні пое­зією, сповнені ліризму. Труш не шукав якоїсь ідеальної краси у природі чи якихось ефектних мотивів, бо він умів відчути цю красу і побачити незвичайне у буден­них мотивах, явищах чи формах природи.

Малюючи природу, він не копіював її, а творив свої пейзажі, сповивав їх власним настроєм, втілював у них и оригінальне і особливе, чого не можна бачити у при­роді, а можна тільки відчути. Тому пейзажі Труша, в яких він передає красу України чи особливий чар гарячоого Півдня, зворушують щирим ставленням митця до Природи, вражають глибиною реалізму та безпосеред­ністю, з якою він її передає, розбуджують ті почуття і настрої, які переживає митець. Труш тонко відчуває кольор, віртуозно володіє багатством гармонійних, легких, немов прозорих, тонів. Кольор — це важливий, сповнений емоціональної наснаги компонент його пейзажних творів.

Іван Труш як пейзажист дав найрізноманітніші мотиви українського краєвиду. Ніжні кольори ранків, кра­са українських полів і лугів, просторі рівнини з далеки­ми обріями, поодинокими деревами, пригаслі тони вечорів, настроєві сутінки і ночі, лісові глуші, ледве осяяні промінням сонця, — це майстерні картини або невеличкі етюди, навіяні глибоким ліризмом, сповнені поезії і Краси, що приваблюють гармонійністю кольорів та ніжних м’яких тонів. З великою теплотою малював митець краєвиди рідн ого краю. Його захоплювала барвиста квітуча весна і піряче літо, зачаровувала золотиста осінь і сніжна зима. Він любив малювати настроєві моменти у природі, бо в них найкраще виражав свої настрої і почуття. Під час подорожей по Наддніпрянській Україні і Криму І руш створив найкращі свої пейзажі раннього періоду, монументальні картини і маленькі етюди. Найкращі з них «Могила Шевченка», «Дніпро» — тема, яка постійно хвилювала митця, «Захід сонця в лісі», де майстерно переданий передвечірній настрій лісової глуші, і багато інших пейзажів і мініатюрних етюдів, краєвиди Київщини, які є справжніми перлинами його твор­чоїсті.

Кримські пейзажі Труша — з темними кипарисами, цвітучими степами, з рожевими скелями над морем, зі спокійною синявою моря — сповнені чару південної природи.

Своєрідна краса природи сонячної Італії, Єгипту і Палестини знайшла свій яскравий вираз у творчості Груша, І тут митець зумів передати красу з глибоким ліричним відчуттям. Майстерними є італійські пейзажі Труша з пініями, приморські береги, види Венеції чи мотиви старовинної римської дороги «Вії-Аппії». Його захоплювали пустинні краєвиди гарячого Єгипту з мо­гутніми пірамідами і Сфінксами, з старовинними єги­петськими храмами і гробницями, із зеленими оазисами серед піщаної пустелі.

У пізнішій творчості Труша помітні глибокі зміни, що знайшли вираз у поглибленому змісті його пейзаж­них творів та у їх вирішенні. В несприятливих творчих умовах після першої світової війни митець почуває себе дуже самотнім. Він багато роздумує над своєю творчіс­тю, над суттю мистецтва і його роллю у суспільстві та глибоко замислюється над життям природи. Своїм пей­зажам він надає сильної психологічної основи, наділяє їх поглибленим чуттям, а іноді — епічним тоном. Деко­ли окремі елементи в них митець майже персоніфікує, щоб більш хвилююче передати свої почуття, настрої чи переживання. Труш створює цілі цикли галицького краєвиду: «Про самоту», мотивом якого є його саміт­ня сосна, що її малював митець у різні пори року і дня і в різному освітленні; «Луги і поля», де пока­зав красу полів і луків з полукіпками і копицями сіна; «В обіймах снігу» чи цікавий цикл «Життя пнів», що є своєрідною темою його творчості. Цикли ці сповнені настрою, оригінальні за мотивами і коло­ристикою.

Значне місце у творчості Труша займає побутовий жанр. Художника цікавить побут українського села, пе­редусім його захоплює мальовнича Гуцульщина. Для своїх картин він вибирає життєрадісні моменти з жит­тя народу, де у красі народних звичаїв і барвистості одягів він розкриває невичерпну силу народу, його пра­гнення до краси. З великим мистецьким відчуттям зма­льовані такі картини, як «Весна на Гуцульщині», «Гагілки», «Дві гуцулки», «Водохрещі», «Трембітарі» чи своєрідна за темою картина «Сільський господар». По­одинокі постаті чи цілі сцени митець завжди компонує на тлі якогось краєвиду, з яким вони гармонійно пов’я­зуються. Типи гуцулів і гуцулок у барвистих одягах, по­статі селян і селянок на тлі природи, а далі — півден­ний побут: араби на тлі екзотики краєвидів Півдня, на тлі пустель, старовинних пірамід чи оазисів — це доказ любові не лише до природи, але й до простої людини-трудівника.

Іван Труш — чудовий майстер портрету. Він створив, портретів видатних людей, представників україн ської науки, культури і мистецтва, громадських діячів.

Найпомітніші з них — портрети Івана Франка, Лесі Українки, композитора М. Лисенка, а також П. Житецького, М. Нечуя-Левицького та ін. Творчий талант дозволив митцеві глибоко відчути і тонко передати духовне життя, найтонкіші нюанси характеру тієї чи іншої лю дини та втілити їх у справжніх мистецьких творах. Жіночі портрети — Лесі Українки, дружини художника Аріадни і деякі інші — належать до найтонших щодо передачі психіки людини в гармонійній гамі колориту. В них художник найглибше прагне проникнути у внут­рішній світ особи.

Після історичної події — возз’єднання українських земель — розкрились нові творчі горизонти, нові творчі можливості. Він бере активну участь у мистецькому житті радянського Львова, він — один з перших орга­нізаторів Львівського відділення Спілки художників України, під його керівництвом влаштовується у Львові виставка творів радянських митців. Водночас Труш го­тує власну персональну виставку. Але невмолима смерть, яка настала 21 березня 1941 року, обірвала його працелюбне життя.

Іван Труш — один з найвидатніших талантів серед митців України кінця XIX — початку XX ст. Його художня діяльність — новий етап у розвитку українсько малярства. Видатна творча індивідуальність, висококультурний майстер, він промостив новий шлях у розвитку українського мистецтва Галичини і власною ма­лярською мовою зумів зв’язати своє мистецтво з рідною землею, рідним народом і його життям. Його велика мистецька спадщина — це цінний вклад у багатющу скарбницю мистецтва України.