ANTIOUE SCULPTURE

Khrystyna Makovetska

The Lviv National Museum’s collection of ancient sacred sculpture is one of the largest of its kind in Ukraine. The artifacts contained therein were created by both professional and folk masters, and represent various periods of time, style, and techniques, revealing the characteristics of individual themes. The collection is not only valuable because of its diversity and richness, but also because of the very high artistic quality of the skillfully selected artifacts contained therein.

The collection was assembled by the founder of the Museum, Metropolitan Andrei Sheptytsky, as an integral component of the Museum as an overall repository of treasures, and was significantly enlarged and added to thanks to the initiative of the Museum’s first Director, Ilarion Svientsytsky, and his followers. Currently, the collection boasts almost 800 individual artifacts.

The artifacts in the Museum’s collection are from the western regions of Ukraine, and are primarily sculptures from the 16th and 17th centuries, with some pieces dating from earlier periods.

Among the oldest treasures contained in the Lviv National Museum’s collection is a small grouping of Trypillian clay figures from the 3rd century B.C., as well as a stone sculpture known as the Lopushanka Sviatovyd — a four-faced pagan idol from the 1st century B.C. that demonstrates the monumental sculptural traditions of the pre-Christian Slavs. A sculpted head of a young man (presumably representing the Saint Hlib, Prince of Kyivan Rus, and belonging to a larger piece from which it had been severed), found in the town of Uhniv and probably dating from the 15th century, is also part of this collection.

As of the second half of the 16th century, large sculptures begin to play an important role in the artistic process throughout the territory of Western Ukraine. Throughout the 16th to 18th centuries, Lviv was an important center of Ukrainian sculpture, as well as the largest economic and cultural center in Halychyna and a city of European importance. Quite a large number of the collections originate from Lviv and its environs, and also from the Carpathian, Volyn and Podillia Regions.

Artists having arrived to Ukraine from Western Europe played a significant role in the development of Ukrainian sculpture. Bringing to their work artistic local (Ukrainian) tendencies, these sculptors made for a sort of original artistic «fusion». Pieces from this collection demonstrate various stylistic tendencies and directions, which were developing in the art of Western Ukraine in this period; based on these examples, it is possible to follow the evolution of Ukrainian sculpture from the Renaissance to the Rococo Periods, and this — in their local manifestations.

Along side many high-quality artifacts made by anonymous sculptors, the collection also boasts pieces by such renowned sculptors as Ivan Pfister, Ivan-Heorhii Pinsel, Mykhailo Filevych, and Ivan Shchurovsky.

An exceptionally valuable part of the collection is that which containes folk sculptures representing, for the most part, the Carpathian mountain Lemko, Boyko, and Hutsul Regions. This sculpture has its very own individual characteristics and visual language, and is distinguished by its unabashed sincerity and deep artistic content. The pieces are monuments to the great aesthetic sense and talent of their creators.

The pinnacle of folk sculpture in Ukraine occured during the 18th and 19th centuries, and it is this time period that, together with a small amount of artifacts from the end of the 16th to the 17th centuries, is most fully represented in the Museum’s collection.

The extensive collections of the Lviv National Museum allows for an understanding of the development of Western Ukrainian sculpture, and attests to the development of aesthetic tastes and sense of beauty through the ages. Each grouping of artifacts in the Museum’s sculpture collection provides the ability to widen the academic understanding of the evolution of sculpture and the specific stages of this phenomenon in the history of Ukrainian art, as well as define its role in the artistic processes of renowned artists.

СКУЛЬПТУРА ДАВНЯ

Христина Маковецька

Збірка давньої сакральної пластики Національного музею у Львові є однією з найбагатших в Україні. Пам’ятки, створені професійними і народними майстрами, презентують різні періоди, стилі, манери і техніки виконання та виявляють особливості поширення окремих іконографічних тем. Проте цінність збірки вимірюється не лише різноплановістю і багатством, а й високою мистецькою якістю творів, фахово підібраними експонатами. Очевидно, такий підхід до формування фондів був визначений ще засновником музею митрополитом Андреєм Шептицьким, який вважав, що необхідно збирати «цінні й важні предмети національної культури», «що й найменший музей мусить боронитися перед дарами безвартних предметів…».

Стараннями А. Шептицького було закладено збірку скульптури як складову загальномузейної скарбниці. В архівах музею збереглися записи, що в грудні 1907 р. Митрополит закупив для музею статуї роботи М. Філевича, які походять з Воздвиженської церкви монастиря в Бучачі. Від Основника надійшла низка високомистецьких творів XVII — XVIII ст. і в наступні роки.

Колекція скульптури продовжувала поповнюватися завдяки активній діяльності директора музею Іларіона Свєнціцького і колективу його однодумців. У цей період надійшли також дари від окремих жертводавців та твори з приватних збірок (наприклад, зі збірки Шухевича, Грушевського, подільської збірки Когута, білоруської збірки Татура). Багато творів надійшло з музеїв і організацій після їх реорганізації у 1940-х рр. Особливо цінним був спадок музеїв НТШ та «Бойківщина» в Самборі.

Велика заслуга у формуванні, а також збереженні збірки у повоєнний період належить В. І. Свєнціцькій, яка, продовживши збиральницьку діяльність батька, була фаховим експертом і постійним членом частих експедицій. За цей період збірка зросла втричі й сьогодні нараховує майже 800 експонатів.

Твори презентують західні регіони України. Це насамперед скульптура XVIII —XIX ст., в меншій мірі другої половини XVI —XVII ст. та окремі пам’ятки давніших періодів.

До найдавніших скарбів збірки Національного музею належить невелика колекція трипільської глиняної пластики (3 тис. до н.е.) — частина колись великої і науково вагомої археологічної колекції музею НТШ.

Ці маленькі шедеври — жіночі статуетки, фігурки тварин — бика, птаха, коника і свинки — знайдені у селах Кочержинці, Більче, Кошилівці, що на Тернопільщині, та буковинському селі Городниці під час розкопок 1928-1939 рр. Відповідно до світогляду трипільців, в них вкладено магічний зміст. Виконані надзвичайно лаконічно, просто, з глибоким відчуттям краси і універсальної природи символьних значень зображень, ці твори свідчать про талант трипільських скульпторів, знання складних технологій виготовлення керамічних виробів.

Монументальну пластику слов’ян-язичників представляє кам’яна скульптура так званого Лопушанського Святовита — чотириликого бога (І тис. н.е.), виявленого і вперше відфотографованого українським дослідником В.Щербаківським у 1910 р.

Кам’яний ідол пережив складні події. Біля 1850 р. він був виловлений з ріки Липиці біля Рогатина. Очевидно, його, як і збруцького Святовита і київського Перуна, скинули в річку в період поширення на Русі християнства. У XIX ст. верхня частина, що мала голову з чотирма обличчями, була розбита і перероблена на хрест.

Наскільки цікавою була скульптура, можна уявити собі завдяки збереженій нижній частині, що складається з високої профільованої чотирикутної підставки на чотирьох людських ногах, вирізьблених досить об’ємно, з відчуттям реальних форм.

Орієнтовно з XV ст. походить скульптурна голова юнака (ймовірно, Гліба) в княжій шапці, виконана з білого полянського вапняка — частина невідомого ансамблю, яка була знайдена в Уневі і подарована для музею в 1913 р. педагогом і вченим К.Ганкевичем.

З другої половини XVI ст. об’ємна скульптура починає відігравати важливішу роль у мистецькому процесі. Впродовж XVI —XVII ст. провідним центром розвитку скульптури на Україні був Львів — тогочасний найбільший економічний і культурний центр Галичини, місто європейського значення. В другій половині XVI — на початку XVII ст. в західноукраїнські міста прибували досвідчені цехові майстри-різьбярі, головним чином із Нідерландів, Німеччини, понімечених міст Вроцлава і Гданська. Серед них С.Чешек, Г.Гутте, Г.Горст, І.Пфістер, М.Ерленберг. Скульптори використовували прийоми і мотиви пластики західноєвропейських стилів з характерними для мистецтва різних країн особливостями, що критично осмислювали і творчо поєднували з місцевими традиціями.

Скульптура цього періоду строго підпорядковувалась архітектоніці споруд. Основними матеріалами для її виконання було дерево, алебастр, рідше мармур. Для зовнішніх робіт — пісковик і вапняк. В колекції збережені в основному дерев’яні поліхромові твори, фрагменти ансамблів «малої архітектури» — вівтарів, надгробків, значною мірою з інтер’єрів католицьких храмів. Тематично та іконографічно вони переважно орієнтовані на європейські традиції скульптури. Більшість з них презентують високий професійний рівень.

Значна кількість пам’яток збірки періоду другої половини XVI —XVII століття походить з околиць Львова — із сіл Оброшино, Дунаєво, Жиравка, Дмитр’є, Рогізне, куди вони переважно потрапили з міських храмів під час барокових реконструкцій XVIII ст. Є окремі твори з Прикарпаття, Волині, Поділля. На прикладі збережених пам’яток можна прослідкувати еволюцію української скульптури від ренесансу до бароко в їх місцевому варіанті.

Ряд творів другої половини XVI — початку XVII ст. можуть бути характерними прикладами творчого осмислення традицій мистецької культури Відродження. Серед них виконані з «руського мармуру», як називали тоді алебастр, рельєф «Покладення до труни» з Тернополя, голова чоловіка і фігура лежачої жінки з Олики, дерев’яна скульптура неіден- тифікованого святого з с. Дмитр’є.

Цікавим прикладом твору з розгорненим сюжетом є рельєф з Тернополя. Очевидно, його композиція запозичена автором з гравюри. Про це свідчить традиційність трактування зображуваної події, зокрема, дві близькі сюжетні та композиційні аналогії, що походять зі Львова — рельєфи з вівтаря Шольц-Вольфовичів (кінець XVI ст.) та вівтаря каплиці Боїмів (1611 — 1613 рр.).

Найвидатнішим скульптором на західноукраїнських землях у першій половині XVII ст. був Іоанн Пфістер (1573—1642 (?)), який прибув до Львова з Вроцлава у 1607 р. Відомо, що працював скульптор у Львові, Бережанах, Тарнуві.

Національний музей володіє рядом високомистецьких скульптур художника та творів, виконаних під його керівництвом, а також під впливом його творчості. До них відносимо: комплекс дерев’яних скульптур з с. Оброшина, «Ангела з орлом» з Межиріча Острозького, декоративні колони з с. Дунаева.

Для творчої манери Пфістера властива особлива виразність характеристик, пластичне багатство, правильна анатомічна побудова постатей, виваженість композицій, досконалість технічного виконання. У своїй творчості скульптор з особливим почуттям такту поєднує різні напрями і стилі, враховуючи ті традиції, які століттями формувалися на західноукраїнських землях. В одному творі в нього співіснують впливи готики та ренесансу («Ангел з орлом»), відродження і маньєризму («Ангели» з Оброшина), відродження і бароко («Давид», «Соломон» з Оброшина).

Кращі риси доби, її духовна атмосфера відбилися в натхненному обличчі ангела з композиції «Ангел з орлом» (поєднання символів євангелістів Матвія та Іоана), що походить, очевидно, з церкви св.Трійці у Межирічі, збудованої на пожертвування князя Костянтина Острозького. Група скульптур з Оброшина, що включає вісім попарних творів, очевидно, належала до одного з вівтарів Львівського кафедрального собору. Кращі фігури цього ансамблю виконані безпосередньо І.Пфістером, інші твори — кількома різьбярами під його керівництвом.

Особливо високим рівнем відзначаються виконані Пфістером парні фрагменти різьби з чудово модельованими барельєфними голівками херувимів. Ренесансною монументальністю, врівноваженістю, спокоєм характеризуються цілофігурні постаті старозавітних царів-пророків Давида і Соломона. Незважаючи на статичність постатей та стриманість рухів, в їхніх фігурах відчувається прихована енергія і сила. Вольові обличчя — вдумливі, сповнені благородства.

Вплив мистецтва видатного скульптора простежується у віртуозному різьбленні чотирьох колон з с. Дунаєва (20-ті рр. — середина XVII ст.), теж ймовірно, з оформлення львівської катедри. Очевидно, їх виконувало кілька львівських майстрів, прямих чи непрямих учнів І.Пфістера. В стилевому плані колони демонструють перехідні тенденції від маньєризму до бароко.

Раннє українське бароко, що в своїх вихідних позиціях має багато спільного з ренесансом, презентує ряд творів з Жиравки — постаті Діви Марії, Ангела, Архистратига Михаїла. Для них характерні теж більш динамічні контури і рухи, пластичне, світлотіньове моделювання драперій, соковитість, округлість форм, індивідуалізація характеристик.

З часом загострюються контрасти зовнішньої і внутрішньої характеристик, ускладнюється конфігурація форм. Такі зміни чітко простежуються в окремих творах з Рогізного («Св. Себастьян», «Священник»), з Токів («Апостол Іван», «Страждаюча Богородиця»).

Особливого розквіту барокова пластика досягла на пізньому — роко- ковому етапі свого розвитку у 40 —80-х рр. XVIII ст., зайнявши почесне місце серед європейської скульптури цього періоду. Основним осередком пізньобарокової пластики надалі залишався Львів, хоча замовлення частково були перенесені у периферійні центри багатих меценатів — магнатські маєтки та осередки місцевого духовенства.

Активний розвиток скульптури був тісно пов’язаний з широким розмахом пізньобарокового будівництва. Довершеності набуває синтез архітектури і скульптури, усіх видів мистецтв, роль пластики в архітектурній композиції істотно зростає. В цей період скульптура більше починає входити в інтер’єри церков, головно, уніатських.

Важливу роль у розвитку рококової пластики відіграла нова хвиля західноєвропейських митців, які прибували на наші терени переважно з Чехії. Привнесені ними тенденції на місцевому ґрунті викликали нову культурну взаємодію.

В цей час у Львові працювали такі видатні майстри, як І.Пінзель, С.Фесінгер, А.Осинський. Вони виховали багатьох учнів і послідовників, серед яких М.Полейовський, Ф.Олендський, М.Філевич, Я.Оброцький, І.Щуровський та інші. Таким чином формувалася неповторна мистецька школа скульптури.

У збірці Національного музею пластичні пам’ятки стилю рококо представлені досить широко. Це твори з Бучача, Золочева, Дубно, Крехова, Наварії, Гошева, Володимира-Волинського та ін. Більшість з них, як і загалом скульптурні твори цього періоду, характеризуються високою майстерністю виконання, особливою стилістичною єдністю. їм притаманна надзвичайна експресія руху, драматична напруга, яка трансформується в екзальтованість образів. Динамічні геометризовані складки драперій утворюють глибокі перепади світла і тіні, укладаючись «кристалічно», широкими площинами і ламаними гранями.

Особливу увагу митці приділяли золоченню, часом всю скульптуру покривали олійною фарбою під світлий мармур, так званий «фальшмармур».

Надзвичайною силою експресії, глибиною образів, віртуозною технікою обробки матеріалу вражає творчість одного з найвизначніших скульпторів того часу Івана-Георгія Пінзеля.

Одним з вершинних здобутків І. Пінзеля, що характеризує його як майстра світового рівня, є розташоване в експозиції Національного музею «Розп’яття», яке походить з бокового вівтаря львівського костелу св. Мартина. До теми Розп’яття скульптор звертався неодноразово, створивши ряд сильних образів. Незважаючи на іконографічно майже незмінний тип, кожен твір відрізняється багатьма нюансами характеристики.

В «Розп’ятті» з костелу св. Мартина автор знаходить особливо переконливі засоби виразу, щоб передати драматизм сюжету, велич приреченого на страждання і страту Спасителя. Характерна для творчості Пінзеля експресійна динаміка найбільше проявляється у внутрішній силі образу.

Ще одним твором Пінзеля є невелика дерев’яна, золочена статуетка св. Юрія — модель, або один з варіантів монументальної скульптури, встановленої на фронтоні собору св. Юра у Львові. Вона вражає філігранністю, довершеністю виконання, вишуканістю, чіткістю силуету. Притаманна творові динаміка, емоційність виразу досягається активним, цілеспрямованим рухом Юрія, напруженністю м’язів здибленого коня, незвичайним ракурсом тіла розлюченого дракона, фантазійним злетом драперії, що вигинається на різні боки ламаними складками.

Одним з найбільш талановитих скульпторів молодшого покоління, які вийшли з художньої школи Івана Пінзеля, був Михайло Філевич.

В Національному музеї зберігається 12 статуй скульптора, виконаних для Воздвиженської церкви монастиря в Бучачі. Серед них постаті Марії, Йосипа з Дитям, апостола Іоана з групи «Розп’яття», ангелів. Виконував Михайло Філевич ці твори на замовлення у 1777 p., проживаючи в Холмі, куди він вимушений був виїхати зі Львова внаслідок небажання вступити до цеху.

Твори характеризуються високими пластичними якостями, вишуканим силуетом, гармонійністю рухів, узагальненістю, декоративністю трактування драперій, особливим ліричним настроєм, притаманним творчості скульптора.

Більш жорстка графічна манера характерна для творчості сучасника М.Філевича — Івана Щуровського, який був, можливо, учнем скульптора Антона Штиля. Аналіз творчої спадщини митця свідчить про те, що І.Щу- ровський був не лише скульптором, а й майстерним різьбярем-декоратором.

Збережені в колекції царські врата з рельєфною композицією «Преображення Господнє» з Миколаївської церкви в Крехові є унікальним прикладом нової іконографічної програми царських врат з використанням традиційного для іконопису зображення.

Окреме місце в збірці Національного музею посідає народна скульптура, що походить переважно з Карпатського регіону — Бойківщини, Лемківщини, Гуцульщини.

Народна скульптура має свої особливі риси, свою образну мову. Вона вирізняється непідробною щирістю, глибиною змісту і влучністю характеристик, її засоби вислову надзвичайно переконливі і свідчать про невичерпну творчу уяву і великий талант її творців.

Розквіт народної пластики припадає на XVIII —XIX ст. Саме цей період, поряд з невеликою кількістю творів кінця XVI —XVII ст., найповніше представлений у збірці.

Найчастіше скульптура народних майстрів зустрічається в придорожніх капличках, на меморіальних пам’ятниках і придорожніх «Розп’яттях», рідше в церквах. Тому ці твори здебільшого невеликих розмірів. Виконані переважно з дерева, надгробні пам’ятники — з каменю.

Найбільш популярними святими, яких відтворювали в дереві народні майстри були подібно, як і в іконописі улюблені і шановані у народі Ми- колай, Юрій, Онуфрій, архангели Михаїлта Гавриїл. Поширеними були також образи Богородиці, ангелів, Христа Скорботного. Найбільшу групу становлять Розп’яття з особливо виразними постаттями пристоячих Марії та Івана Предтечі.

Ряд творів збірки демонструє кращі риси народного примітиву. Виконані вони талановитими майстрами, які керувалися власного системою образності в руслі давніх традицій, що передавалися з покоління в покоління.

В таких традиціях виконані скульптури Христа-Учителя з Дрогобиччи- ни (початок XVII ст.), Христа Скорботного з Рогатина (початок XVII ст.), св. Онуфрія з Львівщини (середина XVIII ст.), св. Миколая з Бойківщини (XVIII ст.) та с. Зелене на Гуцульщині (XVIII — XIX ст.) й ін. Незважаючи на можливе порушення в них пропорцій, деформацію форм, умовність, спрощеність композиції, ці твори вражають надзвичайною цілісністю, мистецькою довершеністю. Скупими, але напрочуд красномовними засобами народні майстри влучно передавали внутрішню експресію, емоції зображуваного — страдницьким виразом обличчя, зігнутою головою, опертою на руку, жестами рук (Пристоячий з Івано-Франківщини (XVIII ст.); Хрис- тос Скорботний з Рогатина (XVII ст.); Пристояча з Бойківщини (XIX ст.).

Згідно зі своїм світосприйняттям та філософією, народні скульптори зображали святих особливо подібними до сучасників, уміло розкриваючи їхні характерні риси. Спостерігається велика різноманітність у типажі облич, відмінність пластично-декоративних засобів вислову різних майстрів. Особливо чітко ці нюанси можна прослідкувати у трактуванні образу Розп’ятого Христа.

Дещо інший підхід до створення образу проглядається у народних майстрів, які творили на межі ремісничої майстерності та художнього примітиву. Ці скульптори намагалися зовнішньо наслідувати прийоми і стиль професійних майстрів, однак розуміння образу в них ґрунтується на народній естетиці, їхні твори не позбавлені відкритості, безпосередності, експресивності виразу. Такими є скульптури євангеліста Матвія із села Тур’є Львівської області (друга половина XVII ст.), двох ангеликів зі свічниками з Ванівки на Лемківщині (кінець XVII ст.), апостолів Петра і Павла з Волі Баранецької (XVII ст.).

Характерним прикладом наслідування професійної барокової скульптури є чотири фігури євангелістів Іоана, Луки, Марка і Матвія з с.Вислобоків на Львівщині. Не розуміючи анатомічної будови тіла, реальних пропорцій, скульптор намагався відтворити зовнішній рух, динаміку складок одягу, характерні для творів бароко. І хоча пропорції вкорочені, а зовнішні характеристики досить умовні, йому вдалося створити переконливі образи.

Багаті збірки Національного музею у Львові дають уявлення про шляхи формування пластики на західноукраїнських землях, свідчать про розвиток естетичного смаку і відчуття краси у минулому. Кожна з груп пам’яток дає можливість розширити науковий погляд на еволюцію скульптурної галузі та конкретні етапні явища історії українського мистецтва, уточнити роль у цих процесах видатних митців. Наявність такої збірки передбачає всебічне вивчення усіх її складових і введення у широкий науковий обіг.