УКРАЇНСЬКЕ НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО

ЖИВОПИС «Мистецтво» — Київ — 1967

ЗАБОЛОТНИЙ В. І., РИЛЬСЬКИЙ М. Т., СЕРЕДА А. X., АЛЕКСЄЄНКО Ф. М., БІЛОЗУБ В. Г.. БОКША О. Я., БУТНИК-СІВЕРСЬКИЙ Б. С., ГОВДЯ П. І., ДЕРЕГУС М. Г., ЖОЛТОВСЬКИЙ П. М., КАСІЯН В. І., МАНУЧАРОВА Н. Д., НАГАЙ В. Г., ЮРЧЕНКО П. Г.

УПОРЯДНИКИ:

Б. С. БУТНИК-СІВЕРСЬКИЙ (КЕРІВНИК),

В. Г. НАГАЙ, В. П. САМОЙЛОВИЧ.

АВТОР ТЕКСТУ БУТНИК-СІВЕРСЬКИЙ Б. С.

ВІД УПОРЯДНИКІВ

Альбом присвячений одній із найцікавіших галузей українського народного мистецтва — декоративному живопису, кращі зразки якого мають неабияку художню цінність. Ілюстративний матеріал, до якого увійшли декоративні розписи по дереву, писанки, настінні розписи, «ма- льовки», «витинянки», станкові декоративні розписи і т. ін., подається по розділах в хронологічному порядку, а також, де це було можливо, за територіальною ознакою.

В альбомі використані колекції Київського музею українського народного декоративного мистецтва, Музею етнографії народів СРСР у Ленінграді, Дніпропетровського обласного історичного і Полтавського обласного краєзнавчого музеїв, Музею етнографії та художніх промислів у Львові, експедиційні матеріали Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР. Матеріали з розділу «Настінні розписи», що відносяться до післявоєнних років, зібрані науковим співробітником кол. Академії архітектури УРСР В. П. Самойло- вичем (йому належить упорядкування матеріалів по настінному розпису післявоєнних років та рельєфному штампу; див. іл. 91—107).

Вважаємо за приємний обов’язок подякувати всім установам та особам, які сприяли підготовці цього видання, зокрема колишньому науковому співробітникові Ленінградського музею етнографії народів СРСР П. С. Бешковичу, колишньому директорові Львівського музею етнографії та художніх промислів Я. П. Запаско, завідуючому фондами Київського музею українського народного декоративного мистецтва М. А. Кулішовій, а також художникам І. Красицькій, Ю. Химичу, Г. Вербицькому.

УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДНИЙ ЖИВОПИС

Коли ми говоримо про основні ознаки твору народного мистецтва, то передусім маємо на увазі його високі мистецькі якості: завершеність форми, віртуозність виконання, безпосередність і щирість виразу творчої думки, гармонійне поєднання художніх якостей твору з його функціональним призначенням. Звідси випливає визначення народного мистецтва як мистецтва декоративно-прикладного. І дійсно, досить подивитися на вироби гончарів, ткачів, різьбярів, щоб стало ясно, наскільки призначення виробу обумовлює характер його художнього вирішення.

Але коли звернемося до творів живопису, то побачимо, що цей вид народного мистецтва має свої специфічні риси і часом переростає рамки декоративно-прикладного мистецтва. Ми зустрічаємося з народним живописом у вигляді настінних розписів житла чи господарських споруд; живопис олійними фарбами здавна широко застосовувався для оздоблення хатніх меблів (мис- ничків, скринь), дерев’яного посуду; фарбами розписувалася кругла дерев’яна скульптура. До живопису належать і багатобарвні малюнки на папері, відомі під назвою мальовок, розписи писанок, малюнки на склі (поширені переважно в західних областях України), розписи підлакові, станкові, т. зв. «народні картини» і т. ін. Окремі з цих видів народного живопису відносяться до декоративно-прикладного мистецтва, оскільки вони покликані оздоблювати речі утилітарного призначення. Але в настінних хатніх розписах або писанках, не кажучи вже про твори станкового живопису, утилітарність відходить на другий план або й зовсім зникає. Першорядного значення набуває естетичний бік.

Зародження українського народного живопису відноситься до тих часів, коли почала формуватися українська народність. У рукописних книгах XIV—XVI ст. вже є чимало кольорових заставок, ініціалів, кінцівок з мотивами, що зустрічаються у пізніших українських народних вишивках і в керамічному або різьбленому орнаменті(1). Безсумнівні впливи народного живопису можна побачити і в стародавньому іконописі. До нас дійшов дуже цікавий зразок т. зв. сільського іконопису із зображенням євангеліста Іоанна, де і постать святого, і широко розгорнутий пейзаж за характером трактування близькі до народних картин пізнішого часу(2). Мотиви народних орнаментальних розписів зустрічаємо і в дерев’яних церквах XVII—XVIII ст. Всі ці розписи мають унікальний характер, бо збереглися буквально одиницями (іл. 1—5).

Значно більше дійшло до нас творів народного живопису — народних станкових картин та різноманітних декоративних розписів, що датуються другою половиною XVIII ст. Центральне місце, як свідчить К. Широцький у своєму дослідженні «Декоративное убранство украинского дома»(3) , і в настінних розписах, і в станкових олійних картинах належало в цей час зображенню народного героя «Козака Мамая». Один із настінних розписів зберігається у Київському музеї українського мистецтва. На ньому «Козака Мамая» зображено з кобзою в руках. Під фігурою римований текст: «Сидить козак в кобзу грає, що замислить, то все має».

В окремих станкових картинах поданий тільки сам Мамай, в інших він зображений поруч з конем на тлі нескладного краєвиду (у більшості випадків це зображення дерева, до якого прив’язано коня). Трапляються і більш складні композиції, де поруч з Мамаєм зображено то польського пана, то шинкаря. Подекуди в картину введено жанрову сцену. Так, в одній з них під музику Мамая танцює запорожець із шляхтянкою, в іншій — танцюють три запорожці, тут же два козаки, що тягають один одного за чуприни. Та які б різні не були сюжети картин, їх об’єднує спільність композиційних прийомів і засобів передачі змісту. Незалежно від складності сюжету та від того, скільки персонажів зображено на картині, їх загальна композиція завжди фронтальна, так само фронтально подається і кожна окрема постать. Моделювання форм незначне, звідси враження певної площинності. За колоритом ці картини дуже стримані: у більш давніх творах переважає темна червоно-коричнева гама, в пізніших — загальний тон світліший та й гама трохи багатша головним чином за рахунок добавлення сіро-синіх і зелених кольорів.

В усіх картинах образ Мамая відзначається певною статичністю, в той час як персонажі жанрових сцен подані в русі. З подібним явищем ми зустрічаємося і в українському народному іконопису: основна канонізована постать в композиції змінюється з часом повільніше, ніж персонажі, які увійшли в композицію пізніше.

Більшість картин з «Козаком Мамаєм» супроводжуються віршованими текстами. Всі вони є варіантами старого тексту, походження якого пов’язується з вертепною народною драмою(4).

Сюжет картин про «Козака Мамая» розвивався одночасно у двох планах — героїчному і гумористичному або сатиричному; причому постать самого Мамая залишалася незмінно монументальною, а елементи гумору чи сатири вносилися в зображення інших персонажів: шляхтича, шинкаря чи лихваря.

Поруч з узагальненим образом «Козака Мамая» в українському народному живопису XVIII ст. з’являються портрети реальних героїв — Гонти і Залізняка. До того ж часу відносяться народні картини на побутові теми. Тут і погрудний портрет козака, що підпер голову рукою(5), і інтимна родинна сцена — «Гапка просить у батька благословіння» та ін.

У першій половині минулого століття народна картина за тематикою стає значно ширшою. Сюжети її, як правило, пов’язані з тогочасним сільським життям. Чи не найвиразнішою є композиція «Доля селянина», що в кількох варіантах була відома по всій Україні. На картині зображено селянина, поряд з ним воли або кінь, впряжені в плуга. Обов’язкова віршована підтекстовка під картиною розкриває її зміст. У віршах говориться про нестерпне ярмо кріпацтва. Селянин запитує у неба, коли ж минеться лиха доля. До картини цієї групи відноситься і цікава композиція «Рибалка на березі», де постать рибалки подана на тлі двопланового пейзажу.

Одночасно з картинами виразно соціального змісту створювались суто побутові композиції: пряха за роботою або дівчина з відрами біля перелазу, відома під назвою «Наталка Полтавка». Цікава картина «Сватання», де зображено сватів, жениха, батьків нареченої та саму наречену. У цих картинах народні майстри дотримуються тих же прийомів, що й в «Мамаях»; щоправда, постаті тут менш статичні, пейзаж більш розвинений, колорит — різноманітніший.

У першій половині XIX ст. сюжети для народної картини інколи брались і з літературних джерел, і з творів художників-професіоналів. Так, у 1840-х роках невідомим народним майстром була створена композиція «Панько Рудий — пасічник». У верхній частині картини, над вуликами, написані імена І. Котляревського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ’яненка. Відомі вільні народні переробки творів Т. Шевченка («Судня рада», «Свати», «Приятелі»), В. Тропініна, В. Штернберга.

Класове розшарування селянства і швидке зубожіння основної його маси за капіталізму не сприяло дальшому розвитку станкової народної картини, а поява на ринку дешевих друкованих лубочних картинок довершила її занепад. Та й сама народна картина стає предметом торгу. Тепер майстер робив її не за натхненням, а на замовлення чи на ринок і тому був змушений догоджати смакам покупців. На кінець XIX ст. народна картина у традиційному своєму вигляді майже не зустрічається.

Проте старі традиції не були остаточно втрачені. Вже за радянського часу народна картина відродилася в новій формі, в новому трактуванні сталих сюжетів. У збірці українського радянського скульптора І. Гончара зберігається картина «Мамай на коні», датована 1928 роком. Картина ця походить із села Остап’є на Полтавщині. Козака тут зображено у червоноармійській формі верхи на коні; постаті вершника і коня подані в складному, не властивому старим композиціям повороті. Але кобза в руках Мамая та розвішані на дереві сагайдак зі стрілами і лук — деталі, що свідчать про давню традицію.

Традиційний сюжет «Козака Мамая» зберігся до нашого часу і в інших видах народного мистецтва. Так, у 1920-х роках борзенський художник О. Саєнко створив велику композицію «Козак Мамай» у техніці інкрустації соломою. Одним з останніх творів відомого народного скульптора О. Залізняка була композиція «Козак Мамай», показана на Республіканській виставці народного мистецтва у Києві 1963 року. До цього сюжету звертаються і художники-про- фесіонали. «Козака Мамая» можна побачити й у творах станкової графіки, і на керамічній декоративній плитці.

Поряд з традиційним «Козаком Мамаєм» спостерігається відродження і розвиток побутової народної картини. На Київській обласній виставці народного мистецтва 1947 р. експонувалася картина «Проводи до Червоної Армії», в якій можна було відчути відгомін старої народної картини на слова популярної пісні «Козак од’їж- джає, дівчинонька плаче». Нову інтерпретацію дістає старий сюжет «Доля селянина». На одній такій картині-диптиху з Тернопільщини зображені селянин-одноосібник на маленькому клаптику землі, й тут же як співставлення тракторист, що веде свого «коня» широким полем (1957 р.).

Станковий народний живопис — явище надзвичайно цікаве і своєрідне — безперечно заслуговує на самостійну широку публікацію. У цьому альбомі репродуковано лише кілька народних картин, оскільки він в основному присвячений декоративному живопису в усіх його формах, що побутували і побутують на Україні, починаючи з XVII ст. до наших днів.

Український народний декоративний живопис у дореволюційний період розвивався у вигляді розписів круглої дерев’яної скульптури, меблів і дерев’яних речей хатнього вжитку, настінних розписів житла і надвірних господарчих споруд, а також писанок. Доля кожного з цих видів народного декоративного живопису далеко не однакова.

До нашого часу дійшло чимало дерев’яних фігур, що майже до кінця XVIII ст. прикрашали іконостаси в церквах. У багатьох місцях, особливо в селах, такі фігури були розмальовані олійними фарбами. Подібні розписи зникли на початку минулого століття, коли Синод постановив зняти з церков усі скульптурні зображення святих, вбачаючи в них прояв впливу католицизму на православну церкву. Проте фарбовані дерев’яні скульптури продовжували залишатися в народному побуті й у XIX ст. у вигляді різьблених вуликів, що зображували Зосиму та Саватія — патронів бджільництва. Вони були трохи не обов’язковими для пасік у північній і середній смугах України. У південній, степовій частині України зустрічались вулики-довбанки у вигляді голови козака з оселедцем або цілої сидячої постаті. Крім розмальованих вуликів-скульптур, у цей час мали поширення вулики з намальованими на них різними картинами. Серед них можна було зустріти зображення Залізняка та Гонти верхи на конях зі списами в руках, а також Адама і Єви в раю, дзвонаря за роботою, півня, що веде за собою курчат, та ін.

Широкого розповсюдження в селянському побуті дістали розписи олійними фарбами дверей, віконниць та меблів. Звичайно ці розписи мали орнаментально-декоративний характер.

Особливо цікаві розписи скринь, які в селянських родинах були своєрідними реліквіями, що передавались з покоління в покоління. У хаті скриня стояла в світлиці на самому видному місці й мала свідчити про достаток родини.

Форми скринь та характер їх розпису дають змогу майже безпомилково визначити, з якої саме місцевості походить та чи інша скриня. Слід підкреслити, що виробництво скринь пов’язане головним чином з лісовою та лісостеповою смугами; у південних районах скрині вироблялися з привозного лісу, а подекуди в степові райони готові скрині привозили з центральних і північних губерній, а розписували їх на місці.

Цікава скриня з Київщини, що датується XVIII ст., зберігається нині в Київському музеї українського народного декоративного мистецтва. На передній стінці у центрі зображено «Козака Мамая», що грає на бандурі. По обох боках від нього намальовано два великі вазони з пишними квітами. За стильовими ознаками це народна інтерпретація барочного вишивального і килимового орнаменту того часу (іл. 8). Подібний же мотив бачимо й на одній з довбанок для зберігання білизни, що датується початком XIX ст. (іл. 6).

Розписи скринь XIX — початку XX ст. відзначаються яскраво виявленими місцевими рисами. Чернігівські скрині переважно чорного або темно-синього кольору, з барвистими великими квітами — білими, жовтими, червоними — в медальйонах та гронами у вигляді бігунців. Полтавські скрині близькі до чернігівських: вони теж розписані по темному тлу крупним квітковим орнаментом ясних кольорів з чітким ритмічним його повторенням. Зовсім інше бачимо на скринях Дніпропетровщини. їх пофарбовано в яскраві кольори: жовтий, найчастіше — в соковитий зелений. Орнамент значно дрібніший за розміром, ніж на Полтавщині, й дуже різноманітний за мотивами.

Скрині західних областей України відрізняються від скринь наддніпрянських. Вони більш масивні й розписані переважно дрібним орнаментом, закомпонованим у декоративні рамки, що мають підкреслювати форму скрині. Подекуди орнамент, вживаний у розписах скринь Львівщини, близький до орнаменту місцевих хатніх розписів або малюнків на вибійках. Інші скрині західних районів Львівщини за характером розписів наближаються до польського народного декоративного живопису. Гуцульські скрині подібні до столів. їх декоровано контурним геометричним орнаментом, у межах якого площини розмальовано коричневою, вохристою, чорною, іноді білою фарбами. Тут фарби лише допомагають виявленню різьбленого орнаменту (іл. 9—16).

Великого поширення в народному побуті дістав розписний дерев’яний посуд, вірніше, дерев’яні тарілки для хліба, які мали круглу або овальну форму. У XVIII ст. їх вирізували вручну, а з кінця XIX — виточували на токарному верстаті. Святкові тарілки мали вибагливу форму — квадратну з врізаними кутками (півкруг- лими або у вигляді видовжених пелюстків). Глибина тарілок невелика і по всіх областях України майже однакова. Форма тарілки обумовлювала і композицію розпису. У найдавніших тарілках головна частина орнаментальної композиції заповнювала всю середню площину, а довкола, на вільних місцях, вмальовувалися додаткові дрібніші орнаментальні мотиви. У пізніших розписах тарілок став обов’язковим орнамент вінця, урівноважений з центральною частиною декору. За колоритом розписи тарілок подібні до розписів скринь і мають такі ж самі локальні ознаки. За сюжетом — це переважно квіткові орнаменти, композиції з птахами серед квітів і ягід, а ще частіше — зображення риби, ножа, виделки, зелених огірків і т. ін. Такі тарілки мали прикрашати святковий стіл, а в будні — виставлялись на мисничку для окраси хати (іл. 17—28).

У XVIII — на початку XIX ст. досить поширено було розписування олійними фарбами у різні кольори різьблених деталей саней і возів. Пізніше задки на санях і возах стали прикрашувати прямими і кривими кольоровими смугами різної товщини по рівній площині дошки.

До 1911 року відносяться розписні сани з Уманщини, де елементи геометричного різьбленого контурного орнаменту поєднуються з квітковим. Центром окремого розпису тут є вирізана під циркуль шестипелюсткова розетка, довкола якої компонуються гілочки з ягодами і з традиційним рослинним мотивом, що зветься «вилоги» і вживається в настінних розписах, в кераміці й вишивці. Тут є також розписи, в яких поруч з геометричним і рослинним орнаментом фігурують зображення риб, птахів і коней. У 1920-х роках у різних районах Київщини й Поділля зустрічалися розписи на задках саней, близькі за характером до вищезгаданих. У числі нових елементів орнаменту можна було побачити зображення радянської емблематики — п’ятикутну зірку, серп, молот, радянський герб. Зі зміною форм господарювання на селі та з появою автотранспорту цей вид розписів поступово зникає, а на перший план виходять інші різновиди розписів.

З середини 1930-х років народні майстри з с. Петриківки Дніпропетровської області сестри В. і Г. Павленко та М. Тимченко починають розписувати олійними фарбами невеличкі, різної форми коробочки з дерева, що використовувались як пудрениці. Розписи робилися безпосередньо по дереву без усякої грунтовки і тому були дуже нетривкі. Після Великої Вітчизняної війни такі розписи відродилися на новій технічній основі — це був уже підлаковий розпис на чорному тлі, побудований також на традиційному петри- ківському квітковому орнаменті. Такі розписи виконувались петриківськими майстрами, які працювали на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі (іл. 29—31). А з 1958 року цех підлакового розпису відкрився при фабриці «Дружба» в самій Петриківці. Молоді художники, очолювані народним майстром Ф. С. Панком, звернулися до місцевих традицій декоративного живопису. Петриківчани стали робити свої розписи не на чорному, а на вохристому або соковитому зеленому тлі, тобто так, як звичайно розмальовувалися скрині на Дніпропетровщині ще задовго до революції. Звернення до місцевих традицій забезпечило успішний розвиток цілком нового художнього промислу (іл. 32—36).

Останнім часом спостерігається повернення народних майстрів до розписів дерев’яних тарілок, зроблених на токарному верстаті. Розписуються вони безпосередньо по дереву олійними фарбами, а зверху покриваються прозорим лаком, завдяки чому краще виявляється фактура дерева, дзвінкішими по кольору і більш тривкими стають і самі розписи. Тарілки ці призначені прикрашати інтер’єр (іл. 37—38).

Одним із найцікавіших явищ українського народного живопису є писанка. Своїм походженням вона пов’язана з стародавніми народними обрядами, присвяченими весняному пробудженню природи і початку сільськогосподарських робіт. В орнаменті писанки можна знайти сліди найархаїчніших елементів, що символізують зображення життєдайного сонця. Але якими б архаїчними не були елементи писанкового розпису, його аж ніяк не можна розглядати лише як мистецтво минулого. По писанках можна простежити дуже складний, довгий і виключно цікавий шлях розвитку українського народного орнаменту (іл. 40—56).

Сучасний тип писанки, щодо технічного боку її виконання, сформувався не відразу, йому передувала «крашанка» — яйце, пофарбоване в один колір. Далі з’явилася «крапанка», техніка виконання якої полягає в тому, що спочатку яйце опускають в якусь одну фарбу, а потім на нього накрапують цяточки гарячого воску. Коли віск застигає, яйце кладуть в другу, темнішу фарбу, а після цього опускають у гарячу воду й віск сходить з яйця. Так виходить «крапанка», весь декор якої складається з різнобарвних плямочок різного розміру та форми, розкиданих по кольоровому тлу.

Ця ж техніка воскового письма застосовується і при виготовленні писанок. Тільки тут віск не накрапується, а накладається тоненьким «пи- сачком», себто металевою трубочкою, встромленою у розщеплену тріску — «держальце». «Пи- сачок» вмочується у гарячий розтоплений віск, і ним як фарбою прокладається контур орнаменту або закриваються певні площини потрібної конфігурації. Поступове накладання воском все нових і нових елементів орнаменту і крашення яйця різними фарбами дозволяє створювати дуже складні за рисунком, виключно ефектні й багаті за кольором орнаментальні композиції.

Поряд з писанками у кінці XIX — на початку XX ст. переважно у містечках та приміських селах почали виготовляти «дряпанки» і «мальованки». «Дряпанка» — це «крашанка», на якій орнамент видряпано голкою або якимсь металевим вістрям. «Мальованка» — яйце, розписане фарбами за допомогою пензля. «Дряпанки» і «мальованки» збереглися до нашого часу. На Вінниччині, Хмельниччині й Прикарпатті відоме одночасне використання двох прийомів розпису — поєднання «крапанки» і писанки. Тло темного кольору заповнюється різнобарвними плямами різного розміру і форми, а вже поверх цього плямистого тла наноситься чіткий лінійний геометричний орнамент у дві-три фарби. Для цього необхідне протравлювання нового рисунка галуном, що вимагає від виконавця особливо високої майстерності.

Всі писанки, незалежно від техніки їх виконання, фарбуються рослинними фарбами, для виготовлення яких використовується різне коріння, древесна кора, навари листу, лушпиння цибулі; для виготовлення окремих кольорів, як-от: зеленого та червоного, використовуються органічні речовини тваринного походження. Джерела й техніка виготовлення фарб для писанок ті ж самі, що й для килимів і декоративних тканин. Можливо, тому спостерігається багато спільного в кольоровій гамі писанок і килимів кожної конкретної місцевості.

На початку XX ст., коли на село стали потрапляти хімічні барвники, в багатьох місцевостях, зокрема, в тих, що розташовані поблизу міст, для розпису писанок почали вживати поруч з рослинними й анілінові фарби. Особливо широко вони застосовуються при виготовленні «крашанок», а також «дряпанок», де білий рисунок добре контрастує з хімічною фарбою.

Орнамент писанки за рисунком надзвичайно багатий, але умовно його можна поділити на дві основні групи. Першу (найбільш давню походженням) складає орнамент геометричний, другу— рослинний. Подекуди зустрічаються також розписи із зображенням людини, коня, оленя, півня, риби. На деяких писанках є написи — поздоровлення зі святом або ім’я автора розпису та ім’я особи, для якої писанку виготовлено.

За своєю схемою геометричний орнамент досить різноманітний. Найчастіше поверхня яйця ділиться на дві половини тонкою горизонтальною смужечкою, а потім двома-чотирма колами по вертикалі. Одержані таким чином трикутники заповнюються елементами геометричного або рослинного орнаменту. Ці елементи мають назви: «курячі лапки», «вітрячки», «сонечко», «куколь», «рожа», «маків цвіт», «березовик», «гребінчики», «барильце», «сосна», «дубовий лист», «сорочі стрілки» і т. ін., що свідчить про реальну основу писанкового орнаменту.

Крім такої схеми поділу поверхні яйця по горизонталі та вертикалі, зустрічаються (особливо на Поділлі) композиції діагональні. Скрізь поширено орнамент «безконешник» — крива лінія типу меандра, що оплітає все яйце в різних напрямках. У більшості випадків такий «безконешник» являє собою криволінійну, досить широку смугу, заповнену всередині більш дрібними смужками і цяточками. У західних областях України широко вживається розпис писанки поясками; ця схема має назву «бочилка».

Композиційні схеми писанок, у яких основу складають рослинні мотиви, значно простіші. Поруч зі згаданими схемами тут дуже часто можна побачити поділ всього розпису на вісім частин (один горизонтальний поясок і два «меридіани»), а то на дві частини, коли яйце ділиться одною вертикальною лінією: в межах кожного поля розміщується тільки один рослинний мотив.

Орнамент таких писанок складається переважно із «квітів у вазоні» — мотив дуже поширений у настінних розписах, кераміці й килимах. Ще частіше у розписах писанок можна побачити зображення тонкої гілочки з листям і квіткою. Квітковий орнамент може бути різної складності— від примітивної схеми (стеблина з симетричними гілочками і цяточками на кінцях, що мають зображувати квіти, ягоди і листя) до композицій, що заповнюють усю поверхню писанки як щось єдине ціле.

Неодноразові спроби дослідників якось систематизувати писанковий орнамент не дали бажаних наслідків, бо кількість орнаментальних композиційних схем і мотивів дуже велика. Але якщо ми спробуємо хоча б у загальних рисах визначити поширення основних орнаментальних схем по території України, то побачимо, що геометричний орнамент досить помітне місце займає у західних і східних районах Поділля; у Прикарпатті й Закарпатті він переважає; у Наддніпрянській Україні геометричний орнамент посідає однакове місце з рослинним, причому чим далі на південь, тим частіше зустрічаються композиції, в яких мотиви геометричного орнаменту поєднано з рослинним. У степовій частині України, заселеній у свій час переселенцями з різних губерній України, співіснують найрізноманітніші схеми.

Що стосується кольорової гами, то тут досить чітко визначаються територіальні межі. Для писанок Прикарпаття і Закарпаття характерні жовтий, червоний і чорний кольори при надзвичайній дрібності орнаментального рисунка й самих кольорових плям. Подільська писанка в більшості районів має тендітний рисунок та скупий, стриманий колорит: основне місце в ній належить чорному, червоному й білому кольорам. Чернігівська писанка має чіткий орнамент переважно в дві-три фарби — червону, чорну та білу, але білий колір використовується тут головним чином для контура; графічно витончений рисунок досить крупний. Писанки Полтавщини та Київщини багатобарвні: в них часто використовується жовтий, ясно-зелений, а то й білий колір для тла, на якому розпис робиться яскравими плямами — зеленими, червоними, коричневими, чорними фарбами. Близькі до них і харківські писанки, але останні стриманіші в загальному тоні, часто в них переважає жовто-коричнева гама. Що ж до південних областей, то тут при відсутності чогось найбільш типового для того чи іншого району дуже виразна яскрава гама, побудована на інтенсивних малинових, ясно-зелених, блакитних, золотаво-жовтих кольорах.

При всій різноманітності писанкового орнаменту, при всій його відмінності в різних областях (у багатьох районах України, зокрема в західних, кожне село дає специфічний зразок) не можна не відзначити, що по всій Україні орнамент виконується з виключною віртуозністю. Це справжня живописна мініатюра.

Зараз писанки особливо поширені в західних областях України. Тут в окремих містах — в Косові, Космачі, Жаб’єму, Яворові тощо — виготовлення писанок має характер народного художнього промислу. Так, у Космачі зараз працює понад сорок писанкарок, багато з них відомі як справжні майстри своєї справи. Серед них прославилася Гафія Коб’юк, яка створила десятки писанкових орнаментальних композицій не тільки в місцевій традиційній манері, а й у манері багатьох інших місцевостей Івано-Франківської області. Роблячи писанки за чужими мотивами, вона не копіює їх, а, так би мовити, «перекладає» на мову космацької писанки. На Сокальщині (Львівська область) добре знають Орину Білян- ську, майстра розпису писанок, яка навчає своєму мистецтву молодь. На Київщині відомий Ю. Беспалько. Цікаві майстри писанкового орнаменту працюють і на Дніпропетровщині. Кожний з них має власний репертуар орнаментальних мотивів і свої улюблені композиційні схеми, але при всьому тому розписи зберігають місцеві особливості.

Писанка, як одне з найбагатших джерел орнаментальних композицій, не випадково привертає до себе увагу художників-професіоналів. Досить згадати, що видатна українська художниця О. Кульчицька, відома і як графік, і як майстер декоративного мистецтва, звернувшись до писанкових орнаментальних композицій, створила чимало зразків килимів, а також розробила серію ескізів для книжкової графіки і різьблення по дереву.

Настінні сюжетні розписи — один з найпоширеніших видів народного живопису — розвивалися паралельно з народною станковою картиною. Саме про такі розписи йдеться у повісті М. В. Гоголя «Ніч перед різдвом», де дано опис розмальованої хати коваля Вакули: «…окна все бьіли обведеньї кругом красною краскою, на дверях же везде бьіли козаки на лошадях с трубками в зубах». Згадки про такі розписи зустрічаємо і в інших літературних джерелах, зокрема у повісті Т. Г. Шевченка «Капитанша».

У другій половині XIX ст. подібні розписи поступово зникають. На зміну їм приходять декоративні, переважно орнаментальні настінні розписи. У цей час поширюється пофарбування зовнішніх стін хати та господарчих споруд у різні кольори крейдою з домішкою синьки або зеленої фарби, обмазування стінок жовтими глинами різних тонів, підведення призьби червоною глиною або глиною з домішкою сажі. На початку XX ст. цей прийом декорування стає обов’язковим для сільської архітектури центральної смуги України. За допомогою такого пофарбування житлові та надвірні господарчі споруди пов’язувалися в єдиний архітектурний ансамбль, підкреслювалися конструктивні особливості кожної будівлі та функціональне призначення її окремих елементів(6).

У Прикарпатті (в колишньому районі розселення лемків — у Посянні вздозж Карпат) всю хату фарбували зовні нафтовою ропою, що не тільки зберігало дерево від гниття, а й служило прикрасою, бо в такій хаті всі стики балок конопатилися мохом і промазувалися крейдою. Білі смуги на темно-коричневому тлі добре підкреслюють конструкцію хати(7). Аналогічне декорування було поширене також у Закарпатті та в Дрогобицькому районі Львівської області(8).

Пофарбування стін у середній смузі України знаходить широке застосування і зараз. Проте цим не обмежуються засоби декорування сільської архітектури. Велике місце в оздобленні хат у багатьох областях України і досі належить настінним декоративним розписам, що мають давні традиції.

Одним із перших почав вивчати народні настінні розписи відомий український історик, археолог і етнограф академік Д. І. Яворницький. Ще 1903 року за його дорученням художниця А. Евенбах об’їздила чимало сіл Придніпров’я, де мешкали головним чином нащадки козаків Запорізької Січі. Там Евенбах зробила кілька сот замальовок аквареллю (іл. 63—67). Того ж року аналогічні дослідження настінного живопису на Поділлі почав проводити професор К. В. Широцький і продовжував їх до 1914 року (іл. 57—59). його метод фіксації матеріалів був іншим: він фотографував розписи і водночас робив з них кольорові кальки в натуральний розмір. Нарешті 1914 року художник Н. Волукін об’їхав села Дніпропетровщини і зробив там серію акварельних замальовок розписаних пічок.

Вивчення і збирання зразків настінного живопису особливо інтенсивно провадиться в радянський час. Починаючи з 1920 року, в різні області республіки виїжджали експедиції і окремі ентузіасти, які зібрали величезний матеріал, що дає можливість зробити певні висновки.

Основними елементами зовнішніх розписів хат та господарчих будівель є орнаментальна смуга під стріхою вздовж чільної стіни, орнаментальне облямування довкола дверей і вікон на чільній стіні, в окремих місцевостях — зображення квітів на простінках між вікнами. У деяких районах (особливо на Уманщині) поширено декорування і причілкової стіни: у тій її частині, де вона межує з чільною стіною, малюються кольорові вертикальні смуги та рослинні мотиви. У нових сільських будинках на Вінниччині, Черкащині, Одещині та ряді інших місцевостей орнаментуються і пілястри.

Розписи всередині хат, звичайно, значно багатші та різноманітніші, ніж зовнішні. Основним місцем розписів є комин. Друге місце займає запільна стіна, де композиція розписів наближається до килима. Розписується також сволок, простінки між вікнами на чільній стіні, іноді розмальовується фризом смуга над вікнами по обох стінках — чільній та причілковій. На Вінниччині, Одещині й Дніпропетровщині розмальовують не лише печі, а й грубки. В окремих місцевостях можна побачити розпис стелі в тому місці, де підвішується лампа, а подекуди розмальовують орнаментом і пічну заслонку.

Розглядаючи всі ці розписи, не можна не помітити, що їх композиція чітко обумовлена місцем, яке вони заповнюють. Одні з них побудовані на зображенні великої квітки, довкола якої компонуються дрібні орнаментальні мотиви (такі розписи переважають на комині), інші — за принципом «бігунця», горизонтального для фриза та для сволока і вертикального для пілястр, дверей і вікон. До третьої групи належать розписи, побудовані за принципом килимової композиції з перевагою тієї схеми, де в центрі вміщено велику квітку та всю композицію обведено орнаментальною рамкою; до четвертої — розпис типу «шпалери».

Проте, які не різні за композицією орнаментальні розписи різних частин хати, обумовлені суто конструктивними вимогами, в стильовому відношенні вони складають єдине ціле. У цій стильовій цілісності знаходять свій яскравий вияв і творча індивідуальність того чи іншого народного майстра, і характерні риси розписів певної місцевості.

Локальні особливості настінних розписів досить легко простежити і на матеріалі дореволюційного часу, хоч він і невеликий за кількістю. Так, зроблені К. В. Широцьким у 1904—1912 роках на Хмельниччині та Вінниччині кальки з розписів являють собою зразки подільського рослинного орнаменту. Вони вражають не тільки декоративністю композиційного вирішення, не тільки гармонійністю та легкістю кольорів, а й великим розміром кожного орнаменту (до метра заввишки) (іл. 57—59, 70—81).

Зовсім інакше виглядають розписи Дніпропетровщини тих же передреволюційних років. Всі вони дрібніші розміром, та й в межах кожної композиції значно більше дрібних деталей. Цікаво і те, що тут в одному й тому ж орнаменті поруч з суто декоративним трактуванням рослини можна побачити точну передачу природної форми; зокрема, такі зображення листя на малюнках з розписів хат Петриківки, Могилева та Мишурина Рога (іл. 60—67).

Дрібність орнаментальних мотивів у розписах Дніпропетровщини відбилася і на характері великих композицій. Так, наприклад, коли на Поділлі одна велика квітка могла заповнити весь комин або простінок, то на Дніпропетровщині заповнення великої площини досягалося ритмічним і багаторазовим повторенням однакового дрібного мотиву.

Як вже говорилося вище, сучасні настінні розписи в кожній місцевості теж мають свої особливості. Так, у розписах Хмельниччини переважає рослинний, дещо геометризований крупний орнамент в біло-червоно-коричневій гамі на темно-сірому або чорному тлі. Розписи Вінниччини характеризуються значно більшою складністю орнаментальної композиції, більшою різноманітністю мотивів; вони легші за рисунком, що має тонкіші контури. Виконано їх не на темному (як на Хмельниччині), а переважно на сірому середньої інтенсивності тлі, що дає змогу використовувати білу фарбу як колір. Розписи Вінниччини у напрямі з заходу на південний схід стають більш тендітними, а тло яснішає.

По матеріалах попередніх років, які походять з Поділля, можна простежити, що у тих селах, де народне мистецтво має яскраво виявлені місцеві риси, настінні розписи також набувають відповідного характеру. Прикладом цього є розписи з с. Крищенці — відомого гончарного осередку на Вінниччині. Тут розпис над вікном ні рисунком, ні колоритом не відрізняється від місцевих керамічних розписів. Аналогічне явище бачимо і в розписах с. Піщанки — це ті самі «вилоги», про які вже згадувалось вище, коли говорилось про розписи саней. Нарешті, у розпису над вікном з с. Студене Чечельницького району знаходимо ритмічне повторення одного й того ж мотиву в одній і тій же кольоровій гамі, але з обов’язковим переміщенням кольорових плям в межах одної форми. Так, в одній трипелюстковій квітці пелюстки обведено чорним контуром, а середину заповнено вохрою; в другій квітці контур жовтий, а середина червона і т. д. Це той прийом, що такий характерний і для вінницького килима.

І, нарешті, ще одне явище, спостережене на прикладі розписів з тієї ж Вінниччини. Дослідники подільських розписів середини та кінця 1920-х років Зарембський і Фріде констатують, що в цей час серед численних малювальниць був ряд майстрів, які завдяки своїм розписам стали відомі не тільки у себе на селі, ай в цілому районі. Серед них почесне місце належить Ганні Бабченко з с. Студене Чечельницького району (іл. 79—81). її твори, виконані в сталій традиції народного декоративного мистецтва Вінниччини, мають разом з тим виразний індивідуальний почерк. Подібні явища можна було спостерігати і по інших місцевостях України. Особливо цікаві матеріали з Уманщини, зібрані там з 1920 по 1935 рік в одних і тих же селах. Зіставлення замальовок 1920-х і 1930-х років дозволяє констатувати, що і тут, на Уманщині, відбувалися ті ж самі процеси, що й на Поділлі: підвищення декоративності розписів, збереження і дальший розвиток локальних традицій та справжній розквіт індивідуальної творчості малювальниць (іл. 82—87).

Орнаментальний мотив «квіти у вазоні» характерний для всієї Уманщини. Проте і тут можна виділити два напрямки. Один з них пов’язується з розписами села Городецького, які виконуються на яскраво підсиненому тлі в стриманій, холоднуватій гамі, де також переважає синій колір; другий — з розписами села Дмит- рушки, в яких переважають коричневий, жовтий та зелений кольори, а тло завжди біле. Звичайно, якісь відхилення можна зустріти в кожному селі, але це вже пов’язане з індивідуальною манерою того чи іншого майстра.

Продовження і розвиток місцевих традицій у довоєнні роки бачимо й в розписах з Мико- лаївщини, Херсонщини та Дніпропетровщини(10).

У 1945—1949 роках значний матеріал по настінних розписах Вінниччини, Уманщини, Херсонщини зібрав художник В. Бушен.

У післявоєнний час у зв’язку зі значною перебудовою житлового фонду на селі спостерігає- . ться процес дальшого розвитку і композиційного ускладнення настінних розписів, які дістають поширення в районах, де вони раніше майже не зустрічались.

Дослідження, проведені в останні роки, підтвердили пряму залежність композиції розписів від конструкції житлової чи господарчої споруди. Орнаментальне декорування пілястр, панелей, стін довкола дверей та вікон, міжвіконних простінків, рогу причілкової стіни має свої особливості, що обумовлені функцією кожного із згаданих елементів споруди. Проте всі ці окремі розписи, взяті разом, складають єдиний декоративний ансамбль. Декор як всього ансамблю, так і його окремих частин повністю відповідає стильовим ознакам місцевих розписів. Щоб переконатися в цьому, досить порівняти розписи довкола дверей з сіл Магали Чернівецької області і Перельоти Балтського району на Одещині, а також наріжні розписи в селах Маньківка та Дмитрушки на Уманщині. Народні майстри підкреслюють конструктивні особливості житла, творячи при цьому нові декоративні композиції у межах суто місцевих прийомів, дуже різноманітних у стильовому відношенні.

Ще багатшими стали розписи хатнього інтер’єра. Центром таких композицій, звичайно, залишається розпис печі, якому підпорядковується оздоблення всіх інших частин хати — арки, що з’єднує піч з грубкою, самої грубки, стін і стелі. Особливою складністю та багатством відрізняються розписи інтер’єрів, зроблені в післявоєнні роки на Вінниччині (с. Сказинці), на Уманщині (с. Берестовець) та на Одещині — в селах Оленівка, Перельоти та Мирони. Виділяються розписи хати, виконані Ганною Асавляк в селі Мирони Балтського району. В них вдало враховано масштаби деталей архітектури та різні плани: крупні динамічні «бігунці» з квітами покривають арку, що ділить хату на дві половини, значно дрібніший орнамент на комині ва- ристої печі (іл. 91—93, 99—108).

Близькі до подільських та черкаських розписів розписи суміжних областей — Кіровоградської, Херсонської, але тут, чим далі на південь, тим менше орнаментальне навантаження.

Поряд з настінними розписами у деяких місцевостях України поширене декорування будинку зовні й зсередини рельєфним орнаментом. В ряді районів вже за радянського часу, головним чином з середини 1930-х років, дістав поширення при оздобленні фасадів житла ліпний орнамент, тобто відтворення в іншому матеріалі та техніці все тих же «вазонів з квіткою», з тими ж стильовими ознаками, що мали місце в настінних розписах. Такі ліпні орнаменти прикрашали звичайно вхід до хати як по боках дверей, так і над ними, фасадні та наріжні пілястри. У післявоєнні роки такий декор було зафіксовано В. Самойловичем на Закарпатті, Хмельниччині, Вінниччині та в північній частині Одещини. У 1946 році архітектор В. Дзугаєв у селі Княги- нен Хмельницької області виявив застосування такого ж ліпного орнаменту і в декоруванні печі.

Незабаром після закінчення Великої Вітчизняної війни на Поділлі та північній Одещині особливого розвитку досяг вид декорування зовнішніх стін сільського житла, який можна назвати «рельєфним штампом». Обробка стін «штампом» була відома на Поділлі раніше, але не носила масового характеру. До війни такий прийом був найбільш вживаний в селі Клебань на Вінниччині, а після війни це село стало центром, «звідки орнаментальна фактура поширилася по сусідніх селах і районах області»(9)

Техніка виконання такого декору дуже проста: з дошки робиться потрібного рисунка штамп, яким витискується відповідний орнаментальний мотив на м’якій, незастиглій штукатурці стіни. Штамп накладається в певній ритмічній послідовності, а потім стінка фарбується в який- небудь улюблений в цій місцевості колір. Світло, що падає на стінку в різну пору дня під різним кутом, створює великий декоративний ефект, тим більший, чим різноманітніші штампи використовуються для обробки стіни. Так, на стіні хати в селі Калініне на Вінниччині бачимо використання двох штампів: один з них відтискує рельєфне зображення великого дубового листа, а другий — порівнюючи невелику квітку; в селі Губник Гай- синського району бачимо ще багатшу обробку стіни: з листя вільшини, дуба та двох типів розеток складена досить цікава композиція. Якщо ж додати до цього, що різні площини стіни, оброблені штампом, розмальовуються в різні кольори, то можна уявити, які великі декоративні можливості містить в собі цей засіб (іл. 94—98).

Рельєфний штамп, як один із прийомів декорування житла, слід розглядати як відгалуження все того ж настінного розпису. Але ще до появи цього прийому, що пов’язаний з декоруванням зовнішніх стін, від внутрішнього настінного розпису почали відокремлюватися «мальовки» та «витинянки».

Вище вже згадувалося, що з розвитком настінних розписів серед малювальниць ще на початку століття почали виділятися окремі художниці, які стали розписувати хати на замовлення не тільки в своїх, айв сусідніх селах. Проте таких мандрівних художниць було занадто мало, щоб задовольнити попит на настінні розписи. Ось за таких умов і з’явилася «мальовка», тобто той же самий настінний розпис, але виконаний на окремому аркуші паперу. У залежності від того, яке місце мала прикрашати «мальовка» в хаті, її робили відповідного розміру та формату: у вигляді квітки в овалі — для комина, чотирикутною з килимовою, переважно центральною композицією, коли «мальовка» призначалася для запільної стінки, у вигляді довгої смужки, коли вона мала прикрасити сволок, така ж смужка з одним вирізаним зубцями краєм для полиці або у вигляді рушника, коли мала зайняти місце у міжвіконні.

З таких «мальовок» починалася творча біографія відомої нині народної художниці з села Петриківки Дніпропетровської області Тетяни Пати; перші з них вона виконала ще в 1914— 1915 роках.

Коли порівняти «мальовки», зроблені до революції, з «мальовками» радянського часу, можна помітити, що перші повністю імітують мотиви настінних розписів і мають заступити їх. Пізніше народні майстри, працюючи на окремому аркуші паперу, починають рахуватися вже не стільки з місцем, де має висіти «мальовка», скільки з розміром та форматом паперового аркуша. Так в «мальовці» з’являються елементи станковизму, так настінний розпис поступово відривається від стіни і набуває принципово нових мистецьких якостей (іл. 109—115).

Водночас з «мальовками» у багатьох місцевостях України народжуються і «витинянки», тобто декоративні вирізки з кольорового паперу.

Тут і орнаментальні композиції, вирізані з одної смужки паперу та побудовані на ритмічному повторенні однакових фігур, розташованих по горизонталі (як, наприклад, рядок квіткових розеток або рядок дерев, що зрослися гіллям, або людей, які взялися за руки); є тут й геометричні орнаменти різних, часто несподіваних форм; подекуди зустрічаються окремі фігурки коней, птахів, вітряки тощо. Такі «витинянки» найрізноманітніших кольорів використовувались як елементи декору хати: наліплювалися на піч та на причілкову стіну (інколи поруч з розписними орнаментами як доповнення до розпису); наліплені в якомусь певному порядку, вони утворювали досить складні орнаментальні композиції.

В наші дні «витинянки» стали наліплювати не тільки на стіні, а й на окремому аркуші паперу, вони, як і «мальовки», почали, так би мовити, завойовувати право на самостійне існування. Дуже цікаві «витинянки» з Кам’янеччини. Одна з них являє собою жанрову сцену — ілюстрацію до «Казки про попа і його наймита Балду» О. С. Пушкіна. Інша — сільський інтер’єр, в якому відтворено типовий для даної місцевості мотив настінного розпису.

Заслуговують на увагу роботи народного майстра В. Вовка з села Петриківки на Дніпропетровщині. В основі однієї з них лежить традиційний мотив настінного розпису. Усі елементи мотиву — листя, розетки пишних квіток, птахи — вирізано з різноколірного паперу, а потім об’єднано в цілісну композицію. Інші петриківські «витинянки», що належать різним майстрам, зокрема Я. Пилипенко, Н. Тимошенко, П. Глущен- ко, відрізняються індивідуальною манерою виконання, але за мотивами, загальною композиційною побудовою не відходять від місцевих художніх традицій (іл. 116—121).

■ ■ ■

«Мальовка», відокремившись від стіни, поступово перетворилася на станковий декоративний розпис, що має самостійне художнє значення. Поява таких розписів пов’язана з іменами відомих народних майстрів — Наталі Вовк, Параски Власенко та Ганни Собачко, творчість яких відіграла визначну роль у становленні та розвитку українського радянського народного мистецтва.

Ранні твори Н. Вовк та П. Власенко не дійшли до нас, а от розписи Г. Собачко, датовані 1913—1921 роками, нещодавно знайдено. Частину з них було експоновано на персональній виставці художниці в 1965 році.

Перші акварельні малюнки Г. Собачко вражають своєю монументальністю, надзвичайно життєрадісним колоритом. Вони ще схожі на «мальовки» своїм традиційним рослинним орнаментом, типовим для Київщини. У цих творах, виконаних в народній традиції, є мотиви, привнесені зовні, зокрема, в зображенні окремих квіток і листочків відчуваються елементи українського барочного вишивального орнаменту XVIII ст. Поява цих мотивів у малюнках Г. Собачко стане зрозумілою, якщо згадати, що вона деякий час працювала в учбово-показовій майстерні, організованій шанувальницею народного мистецтва А. Семиградовою та її помічницею — художницею Е. Прибильською, які самі захоплювалися старовинною українською вишивкою і прищеплювали любов до неї своїм ученицям.

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції вперше твори народних майстрів були показані на «Першій виставці селянського мистецтва», організованій Київською губнаросвітою в Першотравневі дні 1919 року. Разом з Г. Собачко на ній виступали відомі народні митці П. Власенко, В. Довгошия, Є. Повстяний та ін. Роботи цих майстрів користувалися неабияким успіхом не тільки у нас на Батьківщині, а й за кордоном. Протягом 1922—1927 років їх було показано в Берліні, Празі, Лондоні, Парижі, й всюди вони зустріли теплий прийом (іл. 139—140).

Розквіту станкового декоративного розпису в наступний період значною мірою сприяли систематичні творчі контакти народних майстрів з художниками-професіоналами. На Республіканській виставці українського народного мистецтва 1936 року з подібними розписами виступили вже не поодинокі майстри, а велика група художників з різних областей України. Тут поряд з П. Власенко та Г. Собачко демонстрували свої твори петриківчани: Т. Пата, В. Вовк, сестри В. і Г. Павленко, П. Глущенко, Н. Білокінь. На дій же виставці цікаві за сюжетами роботи показала художниця з села Болотне на Київщині М. Примаченко.

У подальшому кожен з цих майстрів не тільки зберігає властиві його творчості риси, а й ще виразніше виявляє індивідуальний почерк. Разом з тим їхні твори стають більш завершеними у рисунку, більш гармонійними у кольорі, ще декоративнішими. По суті, це вже зразки нового жанру в українському народному мистецтві — станкової декоративної графіки,— що почав складатися в 1930-х роках і остаточно визначився в 1940—1950-х роках(11).

В альбомі представлена творчість багатьох майстрів станкового декоративного розпису. Роботи окремих художників розміщено в хронологічному порядку. Оскільки твори кожного майстра, маючи індивідуальні особливості, зберігають традиційні ознаки народного мистецтва своєї області, району чи села, вони групуються ще і за територіальною ознакою.

У розділі, присвяченому декоративним розписам, подано репродукції з живописних робіт К. Білокур, колгоспниці з села Богданівна Ялтинського району на Київщині. Вперше вона виступила зі своїми роботами в 1934—1935 роках, але розквіт її творчості припадає на післявоєнний час. У її глибоко змістовних оптимістичних живописних композиціях оспівується краса рідного краю. З творів художниці постає узагальнений, символічний образ української природи, безмежно щедрої і багатобарвної. У картинах К. Білокур кожна квітка, овоч чи плід написані з натури, в той же час художниця творить з цих предметів казково яскравий, неповторний світ (іл. 122—133).

Говорячи про творчість майстрів з Київщини, до яких належать П. Власенко (іл. 134—138), Г. Собачко (іл. 139—142), М. Примаченко (іл. 143—148), К. Шелепко (іл. 151), Л. Миронова (іл. 149—150), слід відзначити, що їхнім роботам притаманні площинність у вирішенні форми, неабияка декоративність. При цьому, звичайно, кожен художник зберігає властиву йому кольорову гаму, певні орнаментальні мотиви і свою міру деталізації. Так, якщо П. Власенко і Г. Собачко в 1930-х роках дають роботи дуже близькі між собою за характером, то згодом П. Власенко починає працювати переважно в плані монументальних композицій, а Г. Собачко все більше захоплюється складними орнаментальними композиціями з великою мірою деталізації форм і в рисунку, і в кольорі. Якщо ж взяти твори М. Примаченко, то в них більше графічності, декоративності, а також творчої вигадки; чи не найбільше місце в її доробку займають суто сюжетні композиції. Наймолодшим майстром з цієї групи є Л. Миронова. Художниця широко використовує прийом контрастного зіставлення і в кольорах, і в масштабах орнаментальних мотивів. Разом з тим у кожну таку декоративну композицію вона вміє вкласти глибокий зміст. Такими є, наприклад, її роботи «Безсмертна птиця», «Пісня про Україну» та ін.

Роботи народних майстрів, що живуть і працюють у селі Петриківка на Дніпропетровщині, мають ще більше спільних рис. Більшість з них навчалася в Петриківській школі декоративного малювання і є учнями Т. Пати. Особливо плодотворно працювала Т. Пата в 1930-і роки. У цей період вона малює поодинокі рослини з двома чи трьома квітками, що мають різний колір. У післявоєнні роки композиції художниці дещо ускладнюються, з’являються нові мотиви: тепер вона охоче зображує птахів як фантастичних, так і реальних(12) (іл. 152—153).

Творчість учнів Т. Пати — Ф. Кучеренко (дочки Т. Пати), В. Вовка, Т. Четверик, Ф. Панка, В. Соколенка, які постійно живуть у Петриківці, сформувалась під її впливом (іл. 154—160). У роботах Ф. Панка й В. Соколенка, крім того, відчувається значний вплив творчості художниць- петриківчанок, які працюють у Києві, як-от: В. і Г. Павленко, В. Клименко (1921—1965) і М. Тимченко. Проте в творах Панка і Соко- ленка, багато в чому схожих між собою і гостротою та витонченістю рисунка, і червоно-коричневою гамою, значно більше суто графічної від- працьованості, ніж у творах їх односельчан.

Говорячи про твори петриківчан, треба згадати і про Н. Трохимчук, уродженку того ж села, яка вже багато років живе на Вінниччині (іл. 161). її розписи виконані в жовто-червоній гамі з використанням петриківських традиційних орнаментальних мотивів. Виключна візерунко- вість цих розписів має бути пояснена індивідуальними рисами мистецького хисту художниці.

До традицій петриківської школи декоративного розпису тяжіє народний майстер з Кірово- градщини М. Муха. Вперше з роботами петриківчан він зустрівся у Києві ще 1935 року. Тоді ж він побачив і твори П. Власенко, що вразили його і своєю простотою, і монументальністю. Під цими впливами формувалося творче обличчя М. Мухи, його малюнки відзначаються графічною чіткістю петриківчан і простотою задуму П. Власенко (іл. 162—163).

Група майстрів з Петриківки — П. Глущенко, Г. Павленко, В. Павленко, В. Клименко та М. Тимченко — вже довгий час працює у Києві. Тут вони спочатку були зв’язані з роботою Центральних експериментальних майстерень, де працювали разом з художниками-професіоналами, а після війни дехто з них працює на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі художниками по фарфору. Якщо перші роботи цієї групи художниць подібні за манерою виконання і мотивами, а разом з тим ще близькі до настінних розписів, то незабаром їхні твори набувають досить ясно виражених індивідуальних рис. З удосконаленням майстерності розширюється і сюжетний репертуар художниць, значно багатшою стає кольорова гама. Разом з цим чітко визначається творче обличчя кожного майстра. Це неважко помітити, якщо порівняти малюнки сестер В. і Г. Павленко та М. Тимченко. У перших міцно закомпонований малюнок відрізняється візерунковістю, надзвичайною легкістю кольорів; у соковитих малюнках М. Тимченко переважають великі орнаментальні мотиви.

Підкреслюючи індивідуальні риси кожного з майстрів цієї групи, неважко помітити, що всі вони належать до однієї художньої школи, яка народилася в Петриківці на основі місцевих традицій, а остаточно сформувалася і зміцніла за наш час в умовах постійних творчих контактів з професіональним мистецтвом (іл. 164—183).

Формування школи петриківського розпису відбувалося водночас із становленням і розвитком всього українського радянського народного декоративного живопису. У народних митців всіх областей України поступово зростає інтерес до все складніших тематичних композицій при суто декоративному їх вирішенні. Так, коли станкові розписи початку 1920-х років ще побудовані на поодиноких орнаментальних мотивах, то згодом з’являються складні композиції з певними елементами оповідальності. Такими є роботи Г. Собачко «Вечірня зустріч», Л. Миронової «Безсмертна птиця», М. Мухи «Мисливець» та ін. І, нарешті, яскравим прикладом суто декоративного вирішення оповідального сюжету є твори М. Примаченко, М. Тимченко (особливо її роботи «Ведмідь на пасіці» та декоративна композиція на слова Т, Шевченка «Хлюпочуться ка- чаточки поміж осокою»), а також два твори І. Скицюка на слова Т. Шевченка «Сичі в гаю перекликались» та «Хрущі над вишнями гудуть».

Народний декоративний розпис знаходить застосування в книжковій графіці, плакатному мистецтві, а також в художній промисловості — в декоруванні виробів з фарфору, скла.

Окремі художниці, зокрема П. Власенко. В. і Г. Павленко, М. Тимченко, В. Клименко та інші, є авторами численних ескізів килимів, вишиваних панно, декоративних і платтяних тканин.

У своїх творах народні майстри розв’язують ті ж самі творчі завдання, що і художники-про- фесіонали, які працюють в галузі декоративного мистецтва, але при цьому вони зберігають всі якості і властивості народного мистецтва.

1.Запаско Я. П. Орнаментальне оформлення української рукописної книги. Київ, Вид-во АН УРСР, 1960.

2.Свенціцький І. С. Ікони Галицької України XV—XVI віків. Львів, 1929.

3.Широцкий К. Декоративное убранство украинского дома. Журн. «Искусство в Южной России», К., 1913.

4.Хоча ці тексти відрізняються один від одного, але їх основний зміст визначається такими двома строфами:

Хоч дивись на мене, та ба не вгадаєш,

Відкіль я родом і як звуть, нічичирк не знаєш!

Кому траплялося коли у степах бувати,

Той може прізвище моє вгадати…

Случалось мені не раз в степу варить пиво:

Пив турчин, пив татарин, пив лях на диво.

Багацько лежить і тепер з похмілля Мертвих голів

і кісток од того весілля.

5. Під портретом слова з народної пісні «Та нема гірше так никому, як бурлаці молодому».

>6.Юрченко П. Народная архитектура Украины. Журн. «Архитектура СССР», М., 1937, № 1, стор. 27—31.

7.Добрянська І. О. Хатні розписи українців Західних Карпат, «Матеріали з етнографії та художнього промислу», вип. 1, К-, 1954, стор. 47.

8.Самойлович В. П. Поліхромія в архітектурі народного житла. Журн. «Народна творчість та етнографія», К-, 1957, кн. З, стор. 113.

9.Самойлович В. П. Новые народные приемы декоративного убранства в архитектуре сельского жилища Украинской ССР. Журн. «Советская зтнография», М., 1957, кн. З, стор. 52.

10.Бутник-Сиверский Б. Традиции и новаторство в украинском советском народном искусстве, М., «Наука», 1964.

10.Бутник-Сиверский Б. Традиции и новаторство в украинском советском народном искусстве, М., «Наука», 1964.

11.Техніка розпису Т. Пати надзвичайно різноманітна. Вона малює здебільшого фарбами, розведеними на яєчному жовтку, користуючись і пензлем, і стеблинкою оситнягу, і найтоншим пензликом з котячої шерсті, а то й просто пальцем.

Кандидат історичних наук Б. С. Бутник-Сіверський.

ПЕРЕЛІК ІЛЮСТРАЦІЙ

І.РОЗПИС ПО ДЕРЕВУ – перегляд ілюстрацій

1. Настінний розпис. Дерево, олія. Близько 1636 р. Церква Воздвиження в м. Дрогобич. Малюнок Ю. Химича.

2. Настінний розпис. Дерево, олія. XVII ст. Церква св. Юра в м. Дрогобич. Малюнок Ю. Химича.

3. Настінний розпис. Дерево, олія. XVIII ст. Церква в с. Колодному Закарпатської обл. Малюнок Ю. Химича.

4. Розпис плафона. Фрагмент. Дерево, олія. 1753 р. Церква в с. Четава Закарпатської обл. Малюнок Ю. Химича.

5. Розпис плафона. Фрагмент. Дерево, олія. 1753 р. Церква в с. Четава Закарпатської обл. Малюнок Ю. Химича.

6. Довбанка. Дерево, олія. 70×53,5×40 см. XIX ст. Київщина. ДМУНМ. № Д-2029.

7. Довбанка. XIX ст. Київщина. Фрагмент.

8. Скриня. Передня стінка. Дерево, олія. 57X108 см. XVIII ст. Київщина. ДМУНМ. б/н.

9. Скринька. Дерево, олія. 28,5X42,5X31,5 см. XIX ст. с. Вороньків Переяславського пов., Полтавщина (нині Київська обл.), ДМУНМ. № Д-2087.

10. Скриня. Дерево, олія. 90X107x70 см. XIX ст. с. Гнєдіч Остерського пов., Чернігівщина. ДМУНМ. № Д-123.

11. Скриня. Дерево, олія. XIX ст. Полтавщина. Полтавський історичний музей.

12. Скриня. Дерево, олія. Поч. XIX ст. Катеринославщина. ДОЇМ.

13. Скриня. Дерево, олія. 85X122X110 см. XIX ст. Катеринославщина. ДМУНМ. б/н.

14. Скриня. Фрагмент передньої стінки. Кінець XIX — поч. XX ст. Катеринославщина. ДОЇМ.

15. Скриня. Дерево, олія. Поч. XX ст. с. Колодрібка Залі- щицького р-ну Тернопільської обл. ЕП. № 65277.

16. Скриня. Дерево, олія, 93X115 см. Самборщина (нині Дрогобицький р-н Львівської обл.). ЛМУМ. б/н.

17. Полиця. Дерево, олія. 11X104 см. XIX ст. с. Боровиця Чигиринського пов., Київщина. ДМУНМ. № Д-1711.

18. Миска. Дерево, олія. Д.— 41,2 см. Одеська обл. ЕП. № 41411.

19. Мисник. Дерево, олія. 140X78 см. XIX ст. с. Боровиця Чигиринського пов., Київщина. ДМУНМ. № Д-267.

20. Тарілка для хліба. Дерево, олія. Д.— 35 см. 1810 р. с. Баландино Чигиринського пов., Київщина. ДМУНМ. № Д-359.

21. Тарілка для хліба. Дерево, олія. 20×18 см. 1915 р. Чернігівщина. ДМЕ. № 3407-1.

22. Тарілка для хліба. Дерево, олія. 18,5×18,5 см. XIX— поч. XX ст. с. Демки Золотоніського пов., Полтавщина. ДМЕ. № 366-164.

23. Тарілка для хліба. Дерево, олія. 26X24 см. Кінець XIX ст. Полтавщина. ДМУНМ. № Д-1291.

24. Тарілка для хліба. XIX ст. Полтавщина. Фрагмент.

25. Тарілка для хліба. Дерево, олія. 32,5X32,5 см. Кінець XIX ст. Полтавщина. ДМУНМ. № Д-1304.

26. Тарілка для хліба. Дерево, олія. 19,5X18 см. Кінець XIX — поч. XX ст. Полтавщина. ДМУНМ. № Д-1228.

27. Тарілка для хліба. Дерево, олія. 20,5X21,5 см. Кінець XIX — поч. XX ст. Золотоніський пов., Полтавщина. ДМУНМ. № Д-1162.

28. Тарілка для хліба. Дерево, олія. 21X23,5 см. XIX ст. Полтавщина. ДМУНМ. № Д-1169.

29. Марфа Тимченко, Іван Скицюк. Коробочка туалетна. Дерево, олія. Д.—10,5 см, вис,—8 см. 1950 р. Київ. ДМУНМ. № Д-2030.

30. Марфа Тимченко. Коробочка туалетна. Дерево, олія. Вис.— 7,2 см. 1951 р. Київ. ДМУНМ. № Д-2892.

31. Марфа Тимченко, Іван Скицюк. Шкатулка туалетна. Дерево, підлаковий розпис. 17X25X16 см. 1956 р. Київ. ДМУНМ. № ф-400.

32. Марія Шишацька. Пудрениця. Пресована маса, підлаковий розпис. Д.— 13 см. 1960 р. с-ще Петриків- ка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ. № ДМ-374.

33. Н а д і я Шулик. Пудрениця. Пресована маса, підлаковий розпис. Д.— 13 см. 1960 р. с-ще Петриківка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ. № ДМ-369.

34. Олександра Пікуш. Пудрениця. Пресована маса, підлаковий розпис. Д.— 13 см. 1960 р. с-ще Петриківка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ. № ДМ-368.

35 Ганна Ісаєва. Пудрениця. Пресована маса, підла- ковий розпис. Д.— 13 см. 1960 р. с-ще Петриківка Ца- ричанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ. № ДМ-363.

36. Явдоха Клюпа. Пудрениця. Пресована маса, під- лаковий розпис. Д.— 13 см. 1960 р. с-ще Петриківка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ. № ДМ-353.

37. Марфа Тимченко, Іван Скицюк. «Птахи». Декоративна тарілка. Дерево, олія, лак. Д.— 29 см. 1963 р. Київ. ДМУНМ. № Д-3289.

38. Іван Скицюк. «Калина». Декоративна тарілка. Дерево, олія, лак. Д.— 39 см. 1963 р. Київ. ДМУНМ. № Д-3290.

39. Віра Павленко. Шкатулка. Пресована маса, під- лаковий розпис. 13X13X5 см. 1962 р. Київ. ДМУНМ № Д-3217.

II.ПИСАНКИ – перегляд ілюстрацій

40. Чернігівська область.

А®А® 1—2. с. Банич Глухівського р-ну (нині Сумської обл.). ДМУНМ. №№ 2008, 2007.

А® 3. с. Есмань Глухівського р-ну (нині Сумської обл.). ДМУНМ. № 2006.

А® А® 4—6. с. Слобідка Сосницького р-ну. ДМУНМ. №№ 2018, 2012.

А® 7. с. Дроботів Кролевецького р-ну (нині Сумської обл.). ЛМ, табл. III, рис. 15.

А®А® 8—9. с. Мутин Кролевецького р-ну (нині Сумської обл.). ЛМ, табл. IV, рис. 1—2.

Малюнок І. Красицької.

41. Волинська область.

А®А® 1—2. ЕП. №№ 59931, 59939.

А® 3. с. Городов Маневицького р-ну. ЕП. № 59559. Малюнок І. Красицької.

42. Ровенська область.

А®А® 1—3. ЕП. №№ 60871, 59977, 60452.

Малюнок /. Красицької.

43. Житомирська область.

А® 1. 1917 р. ЕП. № 59503.

А®А® 2—3. 1907 р. ЕП. №№ 60129, 60254.

Малюнок /. Красицької.

44. Київська область.

А®А® 1—9. ДМУНМ. №№ 2506, 2446, 1888, 2372, 2564, 1913, 1822, 2537, 1911.

Малюнок І. Красицької.

45. Київська область.

А® 1. І. А. Д е м ч е н к о. 1905 р. с. Іллінці Чорнобильського р-ну. ДМУНМ. № 1856.

А®А® 2—3. Ю. С. Безпалько. 1945 р. с. Червона Мо- товилівка Фастівського р-ну. ДМУНМ. №№ 706, 699. Малюнок /. Красицької.

46. Полтавська область.

А® 1. 1895 р. с. Грунь Зіньківського р-ну. ЛМ, табл. IV, рис. 5.

А® 2. 1890 р. с. Піски Лохвицького р-ну. ЛМ, табл. V, рис. 1.

А® 3. 1889 р. с. Піски Лохвицького р-ну. ЛМ, табл. V, рис. 3.

А® 4. 1890 р. с. Березоточа Лубенського р-ну. ЛМ, табл. V, рис. 11.

А® 5. Меланія Чепіна. 1890 р. с. Денисівна Ор- жицького р-ну. ЛМ, табл. VI, рис. 4.

А® 6. Настасія Куньбіда. 1890 р. с. Савинці Миргородського р-ну. ЛМ, табл. VIII, рис. 9.

Малюнок /. Красицької.

47. Полтавська область.

А® 1. Тетяна Ковба. 1895 р. с. Хорошки Лубенського р-ну, ЛМ, табл. VIII, рис. 15.

А® 2. Тетяна Дуда. 1895 р. с. Чуднівці Лубенського р-ну, ЛМ, табл. ЇХ, рис. 3.

А® 3. Марфа Цим балова. 1895 р. слоб. Петрівка Прилуцького р-ну. ЛМ, табл. IX, рис. 10.

№4. Устина Меценко. 1890 р. с. Матвіївна Хо- рольського р-ну. ЛМ, табл. IX, рис. 13.

№5. Харитина Волкова. 1890 р. м. Миргород. ЛМ, табл. ЇХ, рис. 5.

А® 6. с. Засульє Роменського р-ну (нині Сумської обл.). ЛМ, табл. IX, рис. 11.

Малюнок /. Красицької.

48. Харківська область.

А®А® 1—2. 1897 р. с. Слобода Аннина Лебединського р-ну (нині Сумської обл.). ЛМ, табл. XXXI, рис. 14, 11. А® 3. 1897 р. с. Островерхівка Зміївського р-ну. ЛМ, табл. XXXI, рис. 16.

Малюнок /. Красицької.

49. Вінницька область.

А® 1. ДМУНМ. № 3303.

А® 2. ДМУНМ. № 3270.

А® 3. с. Мончин. Погребищенського р-ну. ДМУНМ. № 3449.

А® 4. с. Печера Тульчинського р-ну. ДМУНМ. № 3667. А® 5. с. Війтівці Липовецького р-ну. ДМУНМ. № 2712. А® 6. с. Сальник Калинівського р-ну. ДМУНМ. № 3625. А® 7. ДМУНМ. № 3873.

А® 8. Балтський р-н (нині Одеської обл.). ДМУНМ. № 2234.

А® 9. ДМУНМ. № 3349.

А® 10. Балтський р-н (нині Одеської обл.). ДМУНМ. № 2245.

А® 11. ДМУНМ. № 3873.

А® 12. Вінницький р-н. ДМУНМ. № 2658.

А® 13. с. Янків. ДМУНМ. № 3386.

А® 14. ДМУНМ. № 2658.

А®А® 15—16. с. Уладівка Хмельницького р-ну. ДМУНМ. №№ 3825, 3826.

А®А® 17—18. ДМУНМ. №№ 3276, 3059.

Малюнок /. Красицької.

50. Кіровоградська та Одеська області.

А® 1. 1895 р. с. Велика Макариха Олександрійського р-ну Кіровоградської обл. ЛМ, табл. XII, рис. 1.

№ 2. 1895 р. с. Губівка Компаніївського р-ну Кіровоградської обл. ЛМ, табл. XII, рис. 2.

№М З—4. с. Катеринівка Ананьївського р-ну Одеської обл. ЛМ, табл. XII, рис. 6—7.

№ 5. с. Вільшанка Любашівського р-ну Одеської обл. ЛМ, табл. XII, рис. 13.

Л° 6. с. Плетений Ташлик Маловисківського р-ну Кіровоградської обл. ЛМ, табл. XII, рис. 15.

№ 7. с. Солоне Одеської обл. ЛМ, табл. XII, рис. 16. № 8. Бейкуш, околиця Очакова (нині Миколаївської обл.). ЛМ, табл. XIII, рис. 4.

№ 9. с. Іллінка Біляївського р-ну Одеської обл. ЛМ, табл. ХНІ, рис. 5.

Малюнок І. Красицької.

51. Львівська область.

№1. с. Звенигород Пустомитівського р-ну. 1913 р. ЕП. № 4915.

№ 2. с. Сулимів, Жовківщина. ЛДМУМ. № 27433.

№ 3. с. Вижелів Забузького р-ну. ЕП. № 49648.

№ 4. с. Ульвівок. ЕП. № 53101.

№Ж° 5—6. с. Завишня, Сокальїцина. ЛДМУМ. б/н.

№ 7. Дрогобицький р-н. ЕП. № 58303.

№ 8. Дрогобицький р-н. ЕП. № 58315.

Малюнок І. Красицької.

52. Чернівецька область.

№ 1. с. Панва. ЕП. № 60805.

№ 2. с. Засавне. ЕП. № 54732.

Же 3. с. Салушин. ЕП. № 54788.

Малюнок І. Красицької.

53. Тернопільська область.

№ 1. с. Майдан Копичинського р-ну. ЕП. № 52016.

№ 2. с. Зозулинці Заліщицького р-ну. ЕП. № 52497.

№ 3. с. Щупарка. ЕП. № 52588.

Малюнок /. Красицької.

54. Івано-Франківська область.

№ 1. Р. Ш. с. Космач Косівського р-ну. ЕП. №57315. № 2. с. Жаб’є. ЕП. № 60793.

МЗ. ДМУНМ. №811.

№4. К о р п а н ю к. с. Яворів Косівського р-ну. ДМУНМ. б/н.

№№ 5—9. ДМУНМ. №№ 1654, 820, 762, 808, 829. Малюнок І. Красицької.

55. Івано-Франківська область.

№№ 1—9. ДМУНМ. №№ 836, 818, 826, 693,1793, ф-1685, ф-1105, ф-1652.

Малюнок /. Красицької.

56. Закарпатська область.

№ 1. с. Нересниця Тячівського р-ну. ЕП. № 54534.

№М 2—3. ЕП. №№ 54545, 54543.

Малюнок І. Красицької.

III.

НАСТІННИЙ РОЗПИС

57. Настінний розпис в хаті. 94X53 см. 1910 р. с. Горяївка Ушицького пов., Поділля. Калька. ДМЕ. № 2683-12. Малюнок Г. Вербицького.

58. Настінний розпис в хаті «лисичками». 42X79 см. 1912 р. с. Хутори Ладижинські Гайсинського пов., Поділля. Калька. ДМЕ. № 2581-290. Малюнок Г. Вербицького.

59. «Земля». Розпис долівки по жовтій глині. Фрагмент. 73X71 см. 1904 р. с. Сіомаки Вінницького пов., Поділля. Калька. ДМЕ. № 2581-32. Малюнок Г. Вербицького.

60. Розпис комина. 55X45 см. 1913 р. с. Петриківка Ново- московського пов., Катеринославщина. Калька. ДМЕ. № 4057-17. Малюнок Г. Вербицького.

61. Розпис комина. 1913 р. с. Петриківка Новомосковсько- го пов., Катеринославщина. Оригінальний малюнок на папері. Акв. 44,5X33,7 см. ДМУНМ.

62. Розпис в дзеркалі комина. 53×33,7 см. 1913 р. с. Мотилів Новомосковського пов., Катеринославщина. Калька. ДОЇМ. № 3-2022. Малюнок Г. Вербицького.

63. Розпис комина. Фрагмент. 20,2X6,6 см. 1911 р. с. Ми- шурин Ріг Новомосковського пов., Катеринославщина. Калька. ДОЇМ. № 3-2181. Малюнок Г. Вербицького.

64. Розпис в дзеркалі комина. 1911—1913 рр. с. Обухівка Новомосковського пов., Катеринославщина. Оригінальний малюнок на папері. Акв. 20,6X34,8 см. ДОЇМ. № 3-2613. Копія Г. Вербицького.

65. Розпис комина. 1911 р. с. Лоцманська Кам’янка, Катеринославщина. Оригінальний малюнок на папері. Акв. 44,2X21,5 см. ДОЇМ. № 3-2162. Копія Г. Вербицького.

66. Розпис комина. Фрагмент. 21,4×51,8 см. 1913 р. с. Шульгівка Новомосковського пов., Катеринославщина. Калька. ДОЇМ. № 3-2607. Малюнок Г. Вербицького.

67. Розпис комина. 36,6X35,2 см. 1913 р. с. Шульгівка Новомосковського пов., Катеринославщина. Калька. ДОЇМ. № 3-2168. Малюнок Г. Вербицького.

68. Розпис хати вздовж попід стріхою. 1920—1921 рр. с. Козаче Звенигородського пов., Київщина. Зарисовка М. Погребняка.

69. Розпис хати вздовж попід стріхою. Висота — 27 см. с. Маків Кам’янецького пов., Поділля. Калька. ДМЕ. № 4322-27. Малюнок Г. Вербицького.

70. Настінний розпис в хаті «під шпалери». 97X74 см. 1925 р. с. Воєводчинці Могилівського пов., Поділля. Калька. ДМЕ. № 4322-42. Малюнок Г. Вербицького.

71. Розпис комина в хаті Мазура. 34 x40 см. 1924 р. с. ВОЄВОДЧИНЦІ Могилівського пов., Поділля. Калька. ДМЕ. № 4255-57. Малюнок Г. Вербицького.

72. Гриць Котенюк. Розпис на сволоку, п. 1925 р. с. Вила Могилівського пов., Поділля. Оригінальний малюнок на папері. Акв. 22,5X36 см. ДМУНМ. № 544.

73. Розпис верхньої смуги стіни в хаті. 46X156 см. 1925 р. с. Сліди Ямпільського пов., Поділля. Калька. ДМЕ. № 4355-45. Малюнок Г. Вербицького.

74. Христина Соколюк. Настінний розпис. 1930-і рр. Могилівський р-н Вінницької обл. Оригінальний малюнок на папері. Анілін. 46X46 см. ДМУНМ. № 322.

75. Настінний розпис в хаті пзнад вікнами. 31X37 см. 1924 р. с. Піщанка Ольгопільського пов., Поділля. Калька. ДМЕ. № 4279-26. Малюнок Г. Вербицького.

76. Розпис хати, що імітує віконницю. 74 X47 см. 1924 р. с. Нові Попелюхи Ольгопільського пов., Поділля. Калька. ДМЕ. № 4279-34. Малюнок Г. Вербицького.

77. Настінний розпис над вікном у хаті Сави Москівчука. 32 X 75 см. 1924 р. с. Студене Ольгопільського пов., Поділля. Калька. ДМЕ. № 4279-25. Малюнок Г. Вербицького.

78. Настінний розпис над вікном у хаті Сави Москівчука. 43X30 см. 1924 р. с. Студене Ольгопільського пов., Поділля. Калька. ДМЕ. № 4279-24. Малюнок Г. Вербицького.

79. Ганна Бабченко. Настінний розпис в сінях. 53 X84 см. 1924 р. с. Студене Ольгопільського пов., Поділля. Калька. ДМЕ. № 4279-3. Малюнок Г. Вербицького.

80. Ганна Бабченко. Настінний розпис в хаті. 71X Х56 см. 1924 р. с. Студене Ольгопільського пов., Поділля. Калька. ДМЕ. № 4279-8. Малюнок Г. Вербицького.

81. Ганна Бабченко. Настінний розпис в сінях. 154X108 см. 1924 р. с. Студене Ольгопільського пов., Поділля. Калька. ДМЕ. № 4279-1. Малюнок Г. Вербицького.

82. Одарка Білоус. Шпалера. Пап., трафарет, анілін. 108X146 см. 1926 р. м-ко Козин Білоцерківської округи. ДМУНМ. № 3725.

83. Степанина Король. «Квітка». Настінний розпис в хаті. 1935 р. с. Городецьке Уманського р-ну Черкаської обл. Оригінальний малюнок на папері. Акв. 66Х Х33,5 см. ДМУНМ. № 185.

84. Степанина Король. Настінний розпис в хаті. 1935 р. с. Городецьке Уманського р-ну Черкаської обл. Оригінальний малюнок на папері. Акв. 30X40 см. ДМУНМ. № 3739.

85. Явдоха Поліщук. Настінний розпис в хаті. 1935 р. Войтовський колгосп «Червоний борець» Уманського р-ну Черкаської обл. Оригінальний малюнок на папері. Акв. 33,5X66,5 см. ДМУНМ. № 3714.

86. Явдоха Поліщук. Рушник мальований. Пап., акв. 62X37 см. 1935 р. Войтовський колгосп «Червоний борець» Уманського р-ну Черкаської обл. ДМУНМ. № 3735.

87. Ярина Діденко. Шпалера. Пап., акв. 29,5×64 см. 1935 р. с. Дмитрушки Уманського р-ну Черкаської обл. ДМУНМ. № 3734.

88. Настінний розпис в хаті. 1930-і рр. с. Соснівка Чигиринського р-ну Київської обл. Оригінальний малюнок на папері. Акв., туш. 42X30,5 см. ДМУНМ. № 307.

89. «Бігунки». Настінний розпис в хаті, с-ще Петриківка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. Оригінальний малюнок. Пап., акв. 34X21 см. ДМУНМ. № 617.

90. В о й т а ш е н к о. Настінний розпис в хаті. 1938 р. с. Олове Миколаївської обл. Оригінальний малюнок на папері. Акв. 89 X 62 см. ДМУНМ. № 1614.

91. Розпис печі. 1954 р. с. Сказинці Могилів-Подільського р-ну Вінницької обл. Малюнок В. Бушена.

92. Розпис хати. 1954 р. с. Остриця Глибоцького р-ну Чернівецької обл. Фото В. Самойловича.

93. Розпис фасадної стіни хати. 1958 р. с. Остриця Глибоцького р-ну Чернівецької обл. Фото В. Самойловича.

94. Вхід до хати, обрамлений рельєфними «вазонами». 1948 р. с. Кадиївці Кам’янець-Подільського р-ну Хмельницької обл. Фото В. Самойловича.

95. Хата з фактурною обробкою стін. 1952 р. с. Клебань Тульчинського р-ну Вінницької обл. Фото В. Самойловича.

96. Фрагмент напільної стіни хати з фактурною та поліхромною обробкою. 1964 р. с. Калініне Тульчинського р-ну Вінницької обл. Малюнок Г. Вербицького за фотографією В. Самойловича.

97. Фрагмент напільної стіни хати з фактурною та поліхромною обробкою. 1964 р. с. Клебань Тульчинського р-ну Вінницької обл. Малюнок Г. Вербицького за фотографією В. Самойловича.

98. Фрагменти стін з фактурною обробкою. Різні села Вінницької обл. Фото В. Самойловича.

99. Розпис навколо вікна. 1954 р. с. Дмитрашківка Крижо- пільського р-ну Вінницької обл. Фото В. Самойловича.

100. Розпис фасадної стіни хати. 1956 р. с. Перельоти Балт- ського р-ну Одеської обл. Фото В. Самойловича.

101. Розпис печі. 1956 р. с. Перельоти Балтського р-ну Одеської обл. Матеріали МА УРСР.

102. Розпис печі. 1962 р. с. Перельоти Балтського р-ну Одеської обл. Малюнок Г. Вербицького за фотографією В. Самойловича.

103. Розпис печі. 1956 р. с. Перельоти Балтського р-ну Одеської обл. Матеріали МА УРСР.

104. Розпис печі. 1958 р. с. Оленівка Балтського р-ну Одеської обл. Малюнок Г. Вербицького за фотографією В. Самойловича.

105. Розпис печі. 1956 р. с. Пасіцели Балтського р-ну Одеської обл. Фото В. Самойловича.

106. Розпис печі. Фрагмент. 1962 р. с. Гулянка Фрунзів- ського р-ну Одеської обл. Малюнок Г. Вербицького за фотографією В. Самойловича.

107. Розпис печі. Фрагмент. 1964 р. с. Липецьке Котовсько- го р-ну Одеської обл. Малюнок Г. Вербицького за фотографією В. Самойловича.

108. Розпис груби. 1964 р. с. Липецьке Котовського р-ну Одеської обл. Малюнок Г. Вербицького за фотографією В. Самойловича.

IV.

МАЛЬОВКИ ТА ВИТИНЯНКИ

109. Мальовка. Пап., акв. 44X35 см. 1908 р. с. Личково Но- вомосковського пов., Катеринославщина. ДМУНМ. № 184.

110. Мальовка. Пап., акв. 35X43 см. 1926 р. с. Бруслинів Литинського пов., Поділля. ДМЕ. № 4480-3. Копія Г. Вербицького.

111. Тетяна Пата. Рушник мальований. Пап., акв., анілін. 228X34 см. 1929—1930 рр. с-ще Петриківка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ. № 1023.

112. Тетяна Пата. Рушник мальований. Пап., акв., анілін. 204X34 см. 1929—1930 рр. с-ще Петриківка Цари- чанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ. № 1087.

113. Надія Б і л о к і н ь. Лиштва для слижі. Папір, акв. 19X100 см. 1935 р. с-ще Петриківка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ. № 1404.

114. Віра Павленко. Мальовка «Квітка». Пап., анілін. 95X62,5 см. 1938 р. с-ще Петриківка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ. б/н.

115. Векла Кучеренко. Рушник мальований. Пап., акв. 88×47 см. 1951 р. с-ще Петриківка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ. б/н.

116. Шпалера-витинянка. Кол. пап. 55X73 см. 1938 р. Брац- лавський р-н Вінницької обл. ДМУНМ. № 5811.

117. Василь Вовк. Витинянка «Вазон з квіткою та птахами». Кол. глаз. пап. 45×39 см. 1936 р. с-ще Петриківка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ. № 18.

118. Зразки витинянок. Кол. глаз. пап. 1920-і рр. села Пасічне і Стриганці Станіславської обл.

119. Ори на Пилипенко. Витинянка «Квітка у вазоні». Кол. глаз. пап. 37,5X27 см. 1963 р. с-ще Петриківка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ.

120. Поліна Глущенко. Витинянка «Жоржини». Кол. глаз. пап. 56,5X35 см. Київ ДМУНМ.

121. Надія Т и м о ш е н к о. Витинянка «Квітка». Кол. глаз. пап. 67,5X35 см. 1963 р. с-ще Петриківка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ.

V.

СТАНКОВИЙ ЖИВОПИС І ГРАФІКА

122. Катерина Білокур. Квіти за тином. Полотно, олія. 86X74 см. 1935 р. с. Богданівна Золотоніського р-ну Черкаської обл. ДМУНМ. № ф-7367.

123. Катерина Білокур. Берізки увечері. Полотно, олія. 1940 р. с. Богданівна Золотоніського р-ну Черкаської обл. ДМУНМ. № ф-2080.

124. Катерина Білокур. Берізки увечері. Фрагмент.

125. Катерина Білокур. Польові квіти. Полотно, олія. 87,5X74 см. 1941 р. с. Богданівна Золотоніського р-ну Черкаської обл. ДМУНМ. № ф-7304.

126. Катерина Білокур. Польові квіти. Фрагмент.

127. Катерина Білокур. Буйна. Полотно, олія. 118X87 см. 1945 р. с. Богданівна Золотоніського р-ну Черкаської обл. ДМУНМ. № дуи-2789.

128. Катерина Білокур. Буйна. Фрагмент.

129. Катерина Білокур. Колгоспний достаток. Полотно, олія. 65X49 см. 1946 р. с. Богданівна Золотоніського р-ну Черкаської обл. ДМУНМ. № ф-1587.

130. Катерина Білокур. Колгоспний достаток. Фрагмент.

131. Катерина Білокур. Цар-колос. Полотно, олія. 65X52 см. 1947 р. с. Богданівна Золотоніського р-ну Черкаської обл. ДМУНМ. № дуи-196.

132. Катерина Білокур. Сніданок. Полотно, олія. 52X55 см. 1950 р. с. Богданівна Золотоніського р-ну Черкаської обл. ДМУНМ. № дуи-28.

133. Катерина Білокур. Урожай. Полотно, олія. 50X65 см. 1950 р. с. Богданівна Золотоніського р-ну Черкаської обл. ДМУНМ. № в-694.

134. Параска Власенко. Декоративне панно. Пап., гуаш. 85×112 см. 1935 р. Київ. ДМУНМ. № 229.

135. Параска Власенко. Декоративне панно. Пап., гуаш. 88X168 см. 1935 р. Київ. ДМУНМ. № 228.

136. Параска Власенко. Декоративний мотив. Пап., гуаш. 65 x 65 см. 1935 р. Київ. ДМУНМ. № 1499.

137. Параска Власенко. Форзац альбома «Украин- ское народное искусство». 1938 р. М.-Л., «Искусство».

138. Параска Власенко. Суперобкладинка збірки «Українська народна пісня». 1936 р. К., «Держліт- видав».

139. Ганна Собачко. Настінний розпис. Пап., акв., гуаш. 59X70,5 см. 1915 р. с. Веселинівка, Київщина. ДМУНМ. № дф-346.

140. Ганна Собачко. У червоному полі. Пап., акв., гуаш. 69X51 см. 1918 р. с. Веселинівка, Київщина. ДМУНМ. № дф-388.

141. Ганна Собачко. Декоративний мотив. ГІап., акв., гуаш, туш. 64X89 см. 1935 р. с-ше Черкізово Пушкін- ського р-ну Московської обл. ДМУНМ. № 1041.

142. Ганна Собачко. Квіти для милої. Пап., акв., гуаш, туш. 55 x75 см. 1963 р. с-ще Черкізово Пушкін- ського р-ну Московської обл. ДМУНМ. № 9411.

143. Марія Примаченко. Павич. Пап., гуаш. 30,5х Х43.5 см. 1937 р. с. Болотне І Банківського р-ну Київської обл. ДМУНМ. № 1325.

144. Марія Примаченко. Фантастичний звір. Пап., гуаш. 30,5×44 см. 1937 р. с. Болотне Іванківського р-ну Київської обл. ДМУНМ. № 1323.

145. Марія Примаченко. Лев. Пап., акв., 21,5Х 28,7 см. Альбом 1945—1949 рр. рис. 18. с. Болотне Іванківського р-ну Київської обл. ДМУНМ. № в-953.

146. Марія Примаченко. Лісовий вазон. Пап., акв. 84X60 см. 1959 р. с. Болотне Іванківського р-ну Київської обл. ДМУНМ. № 3921.

147. Марія Примаченко. Пастушки. Пап., акв. 60Х 84 см. 1959 р. с. Болотне Іванківського р-ну Київської обл. ДМУНМ. № 3944.

148. Марія Примаченко. Щур в дорозі. Пап., гуаш. 40X50 см. 1963 р. с. Болотне Іванківського р-ну Київської обл. ДМУНМ. № 4022.

149. Є л и з а в е т а Миронова. Безсмертний птах. Полотно, олія. 95 X 86 см. 1963 р. с. Сошників Бориспільського р-ну Київської обл. ДМУНМ. № ф-3817.

150. Є л и з а в е т а Миронова. Декоративний мотив. Пап., гуаш. с. Сошників Бориспільського р-ну Київської обл. Власність художниці.

151. Христина Шелепко. Квіти. Пап., акв., 88Х 62,5 см. н. п. 1940 р. м. Умань Черкаської обл. ДМУНМ. № 1654.

152. Тетяна Пата. Квітка з пухнастими султанами. Пап., темпера. 47,5×34 см. 1929—1930 рр. с-ще Петри- ківка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ. № 1086.

153. Тетяна Пата. Птах у квітах. Пап., темпера. 13Х Х25 см. с-ще Петриківка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ. № 4232.

154. Векла Кучеренко. Бігунець. Пап., гуаш. 75X19 см. 1949—1950 рр. с-ще Петриківка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ. № дуи-1811.

155. Василь Вовк. Весільний потяг. Пап., акв., 67Х Х88 см. 1936 р. с-ще Петриківка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ. № в-994.

156. Надія Білокінь. Весільний потяг. Пап., акв. 29X90 см. 1936 р. с-ще Петриківка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ. № 4.

157. Надія Білокінь. Квітка. Пап., гуаш. 28×20 см. с-ще Петриківка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ. № 4154.

158. Надія Білокінь. Жоржини у вазоні. Пап., анілін, темпера. 68X49 см. 1961 р. с-ще Петриківка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ. № 4527.

159. Федір Панко. Майори з барвінком. Пап., гуаш. 58X82 см. 1958 р. с-ще Петриківка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ. № 4341.

160. Василь Соколенко. Ескіз суперобкладинки. Пап., гуаш, темпера. 30X42 см. 1959 р. с-ще Петриківка Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. ДМУНМ. № ф-8993.

161. Надія Трохимчук. Півень та курка. Пап., акв., гуаш. 28X39 см. 1958 р. Вінницька обл. ДМУНМ. ф-1599.

162. Макар Муха. Мисливець. Пап., акв., гуаш. 54X Х35 см. н.п. 1955 р. м. Кам’янка Черкаської обл. ДМУНМ. № ф-8.

163. Макар Муха. Павич. Пап., акв., гуаш. 35×55 см. н.п. 1955 р. м. Кам’янка Черкаської обл. ДМУНМ. № ф-9.

164. Віра Павленко. Дівчата в саду. Ескіз тканини. Пап. гуаш. 34X51 см. 1938 р. Київ. ДМУНМ. № 1028.

165. Віра Павленко. Півні. Ескіз тканини. Пап., гуаш. 44,5X61,5 см. 1938 р. Київ. ДМУНМ. № 1029.

166. Віра Павленко. Будяки та маки. Пап., анілін, темпера. 53 X45 см. Київ. ДМУНМ. № 4925.

167. Поліна Глущенко. Квітка. Пап., гуаш. 32Х Х22,5 см. 1949 р. Київ. ДМУНМ. № 1345.

168. Поліна Глущенко. Перчики. Пап., гуаш. 44Х Х31.5 см. 1949 р. Київ. ДМУНМ. б/н.

169. Ганна Павленко. Квіти у вазоні. Пап., гуаш. 60X46 см. 1962 р. Київ. ДМУНМ. № 4916.

170. Ганна Павленко. Квіти у вазоні. Пап., гуаш 40×54 см. 1962 р. Київ. ДМУНМ.

171. Ганна Павленко. Букет. Пап. гуаш. 78X54 см. 1966 р. Київ. ДМУНМ. № ф-11582.

172. Віра Клименко. Квітка-ягода. Пап., гуаш, темпера. 44,5X33 см. 1959 р. Київ. ДМУНМ. № ф-2572.

173. Віра Клименко. Квітка. Картон, гуаш, темпера. 44X32 см. 1963 р. Київ. ДМУНМ. № ф-8169.

174. Віра Клименко. Качки з квітами. Пап., гуаш. 40 X 50 см. 1963 р. Київ. ДМУНМ. № ф-8806.

175. Іван Скицюк. Гілка з квітами та ягодами. Пап., гуаш. 83,5×58 см. 1961 р. Київ. ДМУНМ. № 4797.

176. Іван Скицюк. «Хрущі над вишнями…». Пап., гуаш. 45×82 см. 1964 р. Київ. ДМУНМ. № ф-9309.

177. Іван Скицюк. «Сичі в гаю…». Пап., гуаш. 48Х 98 см. 1964 р. Київ. ДМУНМ. № ф-9307.

178. М а р ф а Тимченко. Квіти. Пап., гуаш. 32,5Х 44 см. 1950 р. Київ. ДМУНМ. № 3601.

179. Марфа Тимченко. Квітка з ягодами. Пап., гуаш. 68X40 см. 1958 р. Київ. ДМУНМ. № ф-2293.

180. Марфа Тимченко. Помідори. Пап., гуаш. 75Х 38 см. 1963 р. Київ. ДМУНМ. № ф-8187.

181. Марфа Тимченко. Чорна птиця. Пап., гуаш. 40X56 см. 1963 р. Київ. ДМУНМ. № ф-8186.

182. Марфа Тимченко. Ведмідь лізе по мед. Картон, гуаш. 61X65 см. 1963 р. Київ. ДМУНМ. № 4809.

183. Марфа Тимченко. Півень та метелик. Картон, гуаш. 49×71 см. 1963 р. Київ. ДМУНМ. № ф-8191.

На суперобкладинці:

Марія Примаченко. Вазон. Пап., гуаш. 79 X 58 см. 1963 р. Київ. Власність В. Зарецького.

КОЛЬОРОВІ ВКЛЕЙКИ В ТЕКСТІ

НЕВІДОМИЙ МАЙСТЕР. КОЗАК МАМАЙ. XVIII СТ. ДЕРЖАВНИЙ МУЗЕЙ УКРАЇНСЬКОГО ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА УРСР.

НЕВІДОМИЙ МАЙСТЕР. ДОЛЯ СЕЛЯНИНА. XVIII СТ. ДЕРЖАВНИЙ МУЗЕЙ УКРАЇНСЬКОГО ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА УРСР.

НЕВІДОМИЙ МАЙСТЕР. РИБАЛКА НА БЕРЕЗІ. XVIII СТ. ДЕРЖАВНИЙ МУЗЕЙ УКРАЇНСЬКОГО ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА УРСР.

НЕВІДОМИЙ МАЙСТЕР. МАМАИ НА КОНІ. 1928 р. ЗІ ЗБІРКИ І. ГОНЧАРА.

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

ДМЕ — Державний музей етнографії народів СРСР в Ленінграді.

ДМУНМ — Державний музей українського народного декоративного мистецтва УРСР.

ДОІМ — Дніпропетровський обласний історичний му¬зей.

ЛМУМ — Львівський музей українського мистецтва.

ЛМ — Кульжинский С. К. «Описание коллекции народних писанок». Вып. І. М., 1899.

(Зі збірки Лубенського музею Є. Н. Скаржинської).

ЕП — Львівський музей етнографії та художнього промислу.

МА УРСР — Музей архітектури колишньої Академії бу¬дівництва та архітектури УРСР (нині Київ¬ського науково-дослідного інституту теорії, історії та перспективних проблем радянської архітектури).

акв. — акварель

глаз.— глазурований

кол. — кольоровий

пап. — папір

вис. — висота

д. — діаметр

пов. — повіт

н. п.— не пізніше

п. — після

 

Ілюстрації

І. РОЗПИС ПО ДЕРЕВУ 1- 39

II. ПИСАНКИ 40—56

III. НАСТІННИЙ РОЗПИС 57—108

IV. «МАЛЬОВКИ» ТА «ВИТИНЯНКИ» 109—121

V. СТАНКОВИЙ ЖИВОПИС 1 ГРАФІКА 122—183