IVAN TRUSH MEMORIAL MUSEUM
Oksana Bila
The artistic legacy of Ivan Trash is represented in the Lviv National Museum’s art col¬lection by over 300 paintings, all of which, when taken together, give an accurate portray¬al of the wide range of thematic utilized by this artist in his work. This collection, which is the most extensive and most valuable collection known to us of this artist in Ukraine, was established in the early 1900s by the Lviv National Museum’s benefactor Metropolitan Andrei Sheptytsky as well as by the Museum’s first Director, Ilarion Svientsitsky.
In 1986, descendants of Ivan Trush bequeathed to the Ukrainian nation (in the form of a gift to the Lviv National Museum) the building which had belonged to the artist and his family. It was here, on one of the quiet and picturesque streets of Lviv — on the 120th anniversary of the artist’s birth — thatin 1989 the of the Ivan Trush Memorial Museum were first opened to the public.
The museum successfully and most vividly presents the artist’s talent through the extensive exhibition of his works. Ivan Trush belonged to those artists whose talent was a gift of nature, and who did not limit their creativity to only one genre — he was known equally for the high artistic quality of his portraits, thematic compositions, and landscapes. Characteristic of Trash was his creation of cycles of paintings dedicated to one particular theme or idea, such as: «Fields and Meadows», «About Loneliness», «From the Lives of Trees and Tree Trunks», «Flowers», «Jewish Cemeteries», «In the Embraces of Snow», and «From our Life». A particular thematic direction in Trash’s work can be noticed to have been inspired by, and dedicated to, the artist’s travels to Central Ukraine and to the Crimea (early-1900s), to Italy (1902, 1908), and to Egypt and Palestine (1912); these trips enriched his artistic legacy by inspiring a series of exotic etudes.
The personal papers, correspondence, photographs, notes detailing Ivan Trash’s per¬sonal thoughts regarding contemporaneous artistic phenomena, ideas and opinions, cri¬tiques, and articles, all of which were preserved by hiaxLaughter, attest to the artist’s direct involvement in the founding and participation in many organizations and or publications of the time, such as: the first creative union of Ukrainian artists in Halychyna the «Society for the development of Ruthenian Art» in 1898; the «Society of Friends of Ukrainian Literature, Science & Art» in 1904; the organization of the first art exhibits in the city of Lviv (1989) and the first all-Ukrainian «Exhibition of Ukrainian Artists» (1905); as well as in the founding of the very first of art journals to appear on Ukrainian territory — «Artystychnyi vistnyk», which began its run in 1905.
Although the canvases exhibited within the context of the Ivan Trush Memorial Art Museum constitute only a small fraction of the artist’s known works that number in excess of six thousand individual pieces, they have, however, survived the test of time and retain their freshness and significance.
ХУДОЖНЬО-МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ІВАНА ТРУША
Оксана Біла
Мистецька спадщина Івана Труша представлена у збірці українського мистецтва кінця XIX — початку XX ст. понад 300 живописними творами, що презентують багатство жанрово-тематичної палітри митця. Формування найбільшої та найвартіснішої, відомої нам музейної колекції творів художника в Україні було розпочато фундатором Національного музею митрополитом Андреем Шептиць- ким та його першим директором Іларіоном Свєнціцьким ще на початку 1900-х рр.
У 1950-х рр. в приміщенні будинку-майстерні Івана Труша по вул. Обводовій, 28 відкрилася постійна експозиція художника за ініціативи його доньки Аріадни Труш-Слоневської. Зусиллями дітей митця Аріадни та Романа Трушів у 1980-х рр. зібрання поповнилось новими надходженнями не тільки із малярського доробку, а й з родинного архіву: епістолярією, публіцистикою, мемуаристикою. Пізніше, 1986 р., нащадками художника було передано в дар українському народу в особі Національного музею у Львові і батьківський будинок. Саме тут, на одній із затишних та мальовничих вулиць Львова, до 120-річчя від дня народження художника 1989 р. гостинно відчинив свої двері відвідувачам Художньо-меморіальний музей Івана Труша.
Ошатна двоповерхова біла вілла збудована 1910 р. у стилі пізньої сецесії за проектом знаного львівського архітектора О.Лушпинського на замовлення артиста-маляра. Обрана для власної оселі ділянка на околиці міста, так звана Францівка, приваблювала художника своєю первозданною та недоторканою красою зеленого довкілля. Зведений власним коштом будинок із прибудованою дерев’яною верандою в стилі народної архітектури був не лише родинним гніздом, а й плідним місцем праці та звиклим місцем зустрічей із однодумцями та приятелями: Іваном Франком, Михайлом Грушевським, Василем Стефаником, Михайлом Мо- чульським та багатьма іншими відомими діячами української культури.
Особлива атмосфера тепла та сімейного затишку панувала впродовж 30-ти років у стінах цієї оселі, де до самої смерті (1941 р.) мешкав І.Трупі із дружиною Аріадною з роду Драгоманових та чотирма дітьми: Аріадною, Мироном, Оксаною та Романом. У просторій світлій майстерні, розташованій на другому поверсі та великому садку, бережливо задбано- му власними руками, реалізовувались творчі ідеї та задуми. Дотепер окрасою садиби є виплекані митцем сосни та столітній дуб, що нашіптують відвідувачам і шанувальникам його творчості історію написання квіткових мотивів.
Сьогодні початок експозиції, яку розгорнуто у трьох кімнатах першого поверху, презентує основні сторінки життя та творчості Івана Труша. Запропоновані увазі глядача твори раннього періоду та унікальні архівні документи розкривають процес становлення та утвердження його як митця, активного громадського діяча, визнаного критика мистецтва та популяризатора української культури.
Та насамперед, експозиція музею розкриває найбільш яскраво виражений хист художника, представлений численною малярською спадщиною. І.Труш належав до тих обдарованих натур, які не обмежувались у своїй творчості одним жанром, — працював над портретами, створював побутово-сюжетні композиції, писав краєвиди. Тематична палітра художника надзвичайно різноманітна. Його пейзаж, сповнений ліричного настрою, не позбавлений романтичного забарвлення, що тяжіє до філософського узагальнення, є панівним у творчому доробку. Митець не зупиняється лише на краєвидах, у коло його зацікавлень входять і сцени з народного життя. Для творчості І.Труша характерна робота окремими малярськими циклами, присвяченими певній тематиці: «Луги та поля», «Про самоту», «З життя пнів та дерев», «Квіти», «Жидівські цвинтарі», «В обіймах снігу», «З нашого життя». До окремого тематико-сюжетного спрямування можна віднести твори, присвячені подорожам Наддніпрянською Україною, Кримом (1900-ті рр.), Італією (1902, 1908 рр.), Єгиптом та Палестиною (1912р.), що збагатили його мистецький доробок серіями екзотичних етюдів.
Експонати перших залів меморіального музею представляють ранні роботи періоду навчання в Краківській академії мистецтв (1891 — 1897 рр.). У живописній академічній роботі «Студія старця» (1897 р.?) молодий Труш постає як художник, що чудово відчуває колір і майстерно моделює форму. Доказом успішного навчання є дві срібні та одна бронзова медалі, отримані в академії.
Львівський період, який почався після завершення навчання, висвітлюється в наступних залах. Не зраджуючи своєму життєвому кредо, закладеному ще на шкільній лаві: «Не відриваючись від коренів національних традицій, піднести тогочасну українську літературу, науку й мистецьку творчість до європейського рівня», Іван Труш з молодечим запалом увійшов у вир мистецького життя Львова. Збережені донькою Аріадною листи, світлини, роздуми художника про тогочасні мистецькі явища, критичні зауваги, статті засвідчують його безпосередню участь у заснуванні 1898 р. першої творчої спілки українських художників на Галичині «Товариства для розвою руської штуки», 1904 р. — «Товариства прихильників української літератури, науки та штуки»; організації у Львові першої мистецької виставки 1898 р. та першої Всеукраїнської «Вистави українських артистів» 1905 р.
Широке зацікавлення І.Труша не лише проблемами образотворчого мистецтва, а й театру, літератури, музейної справи, музики знайшло своє відображення на сторінках періодичної преси. Висловлені неординарні думки у численних розвідках, окреслення перспектив розвитку української культури репрезентовано у другій кімнаті експозиції часописами: «Діло», «Літературно-науковий вісник», «Записки Наукового Товариства ім. Т.Шевченка», «Література і мистецтво», «Будучність» (співвидавцем якого був разом із Є.Левицьким та В.Озаркевичем 1899 р.). Особливої уваги заслуговує заснований Іваном Трушем «Артистичний вістник» — перший мистецтвознавчий журнал, що почав виходити на теренах України 1905 р. Часопис відразу став трибуною української національної інтелігенції, джерелом, з якого черпали наснагу митці в своїх подальших пошуках. Будучи відповідальним редактором, а згодом і видавцем «Артистичного вістника», за співучасті у музичній частині українського композитора С.Людкевича, І.Труш порушував на його сторінках низку актуальних проблем культурного життя Галичини, зокрема, про потребу створення українського театру та нової будівлі для нього, заснування національного музею, засуджував пасивну позицію громадськості у збереженні національних надбань. Своїм словом він переконливо і послідовно утверджував високі критерії оцінок, які ґрунтувалися на розкритті специфіки художньої мови, порівняльному аналізі українського мистецтва з європейським та світовим.
У меморіальній кімнаті відтворено інтер’єр, в якому почесне місце займають портрети родини художника. Особливу увагу привертає образ дружини — Аріадни Драгоманової-Труш (1904 р.), один з кращих портретів в українському малярстві. Жіноча чарівність, мрійливість та загадковість посмішки оживають на полотні під пензлем закоханого маляра. В кімнаті і досі панує дивовижний спокій, навіяний давно минулими днями, що передають предмети особистого вжитку родини, серед яких латунний самовар — придане Аріадни Драгоманової, меблі, книжки з бібліотеки митця.
Творчість Труша-портретиста представлена галереєю портретів відомих українських діячів. Перші спроби у цьому жанрі припадають на 1897 — 1899 рр., коли були написані портрети І. Котляревського, митрополита Галицького кардинала Сильвестра Сембратовича (1899 р.), В.Стефаника. Славу та авторитет майстра психологічного портрета приніс 1900 рік. На замовлення Наукового Товариства ім. Т.Шевченка І. Трушем було виконано портрети В.Антоновича, П.Житецького, І.Нечуя-Левицького, М.Лисенка, О.Кониського та з власної ініціативи Лесі Українки і Б.Грінченка. Відчуття натури, досконалий рисунок, композиційне та кольорове вирішення сприяли передачі найтонших психологічних рис портретованих, розкриттю їхнього багатого духовного світу. Цю галерею продовжують образи голови НТШ професора Михайла Грушевського (1900-ті рр.), мовознавця та громадського діяча Михайла Драгоманова (1898 р.?), Великого Каменяра Івана Франка (1930-ті рр.), прижиттєвих портретів якого Трупі створив біля десяти. У портретному жанрі Іваном Трушем було написано понад 350 творів.
На другому поверсі музею, в робітні художника показано творчі цикли. Однією з найвідоміших і найпопулярніших серій є роботи створені під час творчих відряджень на Наддніпрянську Україну. За характером ці твори можна поділити на епічні полотна, такі як: «Могила Тараса Шевченка» (1904р.?), «Володимирська гірка. Київ», «Дніпро» (1910 р.), «Захід сонця» (1904 р.) та окремі роботи етюдного плану. Невеличкі етюди, написані на початку 1900-х рр., «Пам’ятник хрещення Русі», «Дніпро біля Києва», «Кипариси», «Андріївська церква» захоплюють свіжістю почуття, що втілене у широкій, вільній та розкутій манері письма, гармонією і контрастами кольору, сміливим узагальненням природних та архітектурних форм.
У великих за форматом картинах І. Трушеві вдається не тільки віртуозно передати образ краєвиду, а й створити образ-символ України. До панорами могутнього Дніпра митець звертався неодноразово, трактуючи його у різних композиційних вирішеннях. За широкою спокійною течією ріки відчувається прихована могутня сила, на нестриманий прояв якої чекає майбутнє.
Високою майстерністю позначені «кримські сонети» митця із стрункими кипарисами, квітучими степами, сивими скелями над морем, що сповнені особливого чару південної природи («Кримський пейзаж», «Скелі над морем», «Кипариси», «Море»). Сюжетом картини «Кримський берег» (1902 р.) став мис Фіолент біля Георгієвського монастиря. Віртуозне оперування колоритом, використання вохристо-сіро-зеленка вої гами, сміливий експресивний мазок, вміння передати сонячне сяйво за допомогою поєднання плям та ліній властиві роботам цієї серії.
Сьогодні початок експозиції, яку розгорнуто у трьох кімнатах першого поверху, презентує основні сторінки життя та творчості Івана Труша.
У пошуках нових вражень І.Труш деякий час мандрував мальовничою Італією. Завдячуючи завжди свіжому та незалежному світосприйняттю, багатій фантазії, високому професійному вмінню, він знаходив для кожного окремого мотиву нову ноту та відповідний живописний засіб. Рим зачарував молодого маляра пам’ятками античної культури, численними скарбами мистецтва і, врешті, мальовничими околицями з крислатими пініями. Окрасою експозиції є відомий краєвид «Вія Аппія» (1902 р.) — тема цариці доріг, як цей шлях називали давні римляни, найбільше вабила митця.
Неповторний чар Венеції — старовинного міста із загадковими палацами, що віддзеркалюються у водяній стихії каналів, знайшов своє відображення у невеличких за розміром етюдах та відомому полотні «Венеція» (1908 р.). Розширенню мистецьких горизонтів художника, збагаченню тематичної палітри сприяло ознайомлення з природою східних країн — Єгипту та Палестини. Враження від побаченого перенесено на полотна з величними єгипетськими пірамідами та храмами, обелісками та арабськими святинями.
Представлені в експозиції Художньо-меморіального музею Івана Труша полотна, які є лише маленькою часткою його мистецького спадку, що налічує понад шість тисяч творів, витримали випробування часом та зберегли свіжість і чарівну силу. Вони, без застереження, є документами своєї доби, відтворенням образу землі й народу, з якого вийшов творець, якому служив та віддав своє життя до останку.