DECORATIVE WOOD CARVING

Nadiya Oleiniuk

Decorative wood carving is one of the oldest and most popular types of creative expres¬sion in Ukraine, the deeply rooted traditions of which are to be found in folk art.

Items of domestic use were decorated by carving, but the most valuable items decorat¬ed in this manner were those intended for ecclesiastical use. The church interior makes monumental use of wood carving among which, most notably, were the framework of the iconostasis icon screen, the altars, and smaller items such as various types of candelabra, hand and altar crosses, chalices, contribution boxes, crosiers, ciboria, icon frames, etc., and all of these types of wood carved items make up the Lviv National Museum’s collection of «Ancient decorative wood» that boasts over 2,142 individual pieces.

The collection’s formation began with the first years of the museum’s existence. Some of the objects arrived as gifts or were purchased; a great many items were collected during scientific expeditions of the museum personnel to various regions of Western Ukraine. The artifacts in the collection originate from the second half of the 17th cent, to the begin¬ning of the 20th, with the most valuable being from the second half of the 17th and 18th centuries when decorative wood carving — especially its monumental forms — reached its highest level of development in Ukraine. During the Barogue and Rococo Periods, even in localities that were the farthest removed from leading art centers, grand ensembles were being created that are striking due to their beauty and masterful execution.

Ukrainian carvers united the leading European stylistic tendencies of the time with folk tradition, thereby exhibiting a refined taste and inexhaustible creative imagination. The collection contains a large selection of carvings that were used to decorate church Tsarski vrata — the doors in the central part of the iconostasis wall, leading to the altar that were most lavishly and ornately decorated. From among such carved decorations the grapevine motif entwined with medallions depicting scenes of the Annunciation, the Four Evangelists, and the so-called «Tree of Isaiah», predominate.

ДЕКОРАТИВНА РІЗЬБА ПО ДЕРЕВУ

Надія Олейнюк

Збірка давнього українського сакрального мистецтва, якою володіє Національний музей у Львові, окрім іконопису, містить ще ряд унікаль¬них пам’яток, серед яких — декоративна різьба по дереву. Цей вид твор¬чості здавна відомий і широко розповсюджений в Україні, свої глибоко закорінені традиції він має і в народному мистецтві. Різьбою прикраша¬ли різноманітні предмети домашнього вжитку, виробивши впродовж століть величезну кількість декоративних форм. Усе ж, з усією повнотою і яскравістю художнє мислення українського народу, особливо епох Відродження, Бароко, Рококо, втілилося насамперед у творах сакрально¬го мистецтва. Храми були не лише центрами суспільного й духовного життя, головно в них зосереджувався весь тогочасний творчий по¬тенціал. Архітектура, іконопис, скульптура, різьба зливались там у склад¬ний і багатий ансамбль, творячи єдину, глибоко емоційну атмосферу. Невід’ємною складовою цього цілісного художнього образу була різьба по дереву. Церковному інтер’єру притаманне як монументальне вирішен¬ня у даному матеріалі, наприклад іконостаси, вівтарі, так і дрібна пласти¬ка. З дерева виготовляли свічники — поставники, «трійці», «павуки-мно- госвітичі», ручні та напрестольні хрести, пушки-дарохранительниці, па¬териці, кивоти, обрамлення для ікон тощо.

Ці предмети складають одну із збірок Національного музею у Львові — «Давнє декоративне дерево», що налічує нині 2142 одиниці збереження. Її формування розпочалося ще з перших років існування заснованого 1905 р. митрополитом Андреєм Шептицьким Церковного музею. Частина пам’яток надійшла як дари, або була закуплена. Значною кількістю експонатів збірка поповнилася у 1940-ві pp., після розформування музею Львівської Бого¬словської Академії, «Студіону», «Бойківщини», музею при бібліотеці Народ¬ного дому і передачі їх фондів Національному музею у Львові (тоді — Львівсь¬кий музей українського мистецтва). Більшість предметів походить з наукових експедицій, організованих музейними працівниками. Багатий речовий ма¬теріал, зібраний ними у Галичині, Гуцульщині, Бойківщині, Закарпатті, Волині та ін., дав можливість відтворити основні етапи й особливості розвитку сак¬ральної декоративної різьби по дереві у Західному регіоні України.

Слід також відзначити цінні дослідження співробітників музею, присвячені систематизації та аналізу окремих груп пам’яток, які не втратили своєї актуальності до сьогодні. Це, насамперед, — праця В.Свєнціцької «Різьблені ручні хрести XVII —XX вв.» (1937) та дослідження М.Драгана «Українська декоративна різьба XVI —XVIII ст.» (1970), що є першим фундаментальним виданням про декоративне оздоблення царських врат.

Хронологічні межі згаданої збірки охоплюють доволі значний період — від XVII до початку XX ст. Проте найцінніші пам’ятки походять з другої половини XVII та з XVIII ст., коли декоративна різьба по дереву, особливо її монументальні форми, сягнула найвищого розквіту. Так, в епоху Бароко й Рококо традиційні іконописні зображення в оформленні іконостасів витісняв багатий різьблений декор, гармонійним доповненням якого були інші церковні предмети з дерева. Навіть у віддалених від відомих мистецьких осередків місцевостях створювались величні ансамблі, що й нині вражають красою та майстерністю виконання. Українські сні- царі органічно і своєрідно поєднували панівні на той час у всій Європі стильові форми з національними традиціями, виявляючи тонке відчуття смаку й невичерпність творчої уяви.

Найвишуканішим було оздоблення центральної частини іконостасної стіни — царських врат. У збірці налічується більше 100 подібних пам’яток, серед них — вироби як високопрофесійних майстрів, так і самобутніх народних різьбярів, які, запозичуючи окремі мотиви й композиції стилю, надавали їм суто народного звучання.

На окрему згадку заслуговує декор у вигляді виноградної лози, що існував у найрізноманітніших варіаціях в орнаментиці царських врат ще з епохи Відродження. Слова Євангелія: «Я є винна лоза, а Отець мій виноградник» та подібність виноградної лози до відомого у народному мистецтві зі стародавніх часів «дерева життя» пояснюють широке розповсюдження вказаного символу.

Майстри досягали дивовижних художніх ефектів, оперуючи цим, по суті єдиним мотивом. У ранніх пам’ятках, датованих XVII ст., він має ще виразно ренесансний характер. Площина врат укрита суцільним посрібленим чи позолоченим ажурним орнаментом, що нагадує делікатне мереживо із стилізованих листків й галузевих паростків, закручених у спіраль; самі грона майже непомітні. Значне місце в орнаменті займали розети й архітектурні елементи — волюти, картуші, бонії. У цих пам’ятках ще збереглося майстерне малярство, згодом іконні зображення, вміщені у медальйонах, почали відігравати другорядну роль, і, як правило, майстри доручали їх виконання учням. Іконографічний сюжет залишався традиційним: сцена Благовіщення і чотири євангелісти, зрідка — ще й автори літургії, Василій Великий та Йоан Золотоустий.

Із розквітом в Україні стилю бароко різьба еволюціонувала до пластичних, майже скульптурних форм. Царські врата кінця XVII — першої половини XVIII ст. відзначаються пишним декоративним оздобленням з натуралістично трактованих виноградних галузок, укритих буйними гронами, вазонів, квітів, переважно соняхів, розмаїтих плодів, акантового листя, корон тощо, а насамперед — силою і динамікою композиції. Фантазійних, найнесподіваніших форм набувають медальйони. У цих пам’ятках найбільше відчувається дух українського Бароко — енергійний, пафосний, сповнений радісного зачудування красою навколишнього світу.

До одних з найкращих належать царські врата Богородчанського іконостасу. їх декор напрочуд багатий і дуже пластичний: з левових пащ виростають галузки винограду; листки, грона, пагінці творять складну композицію з ажурних та опуклих форм, що високо виступають над різьбою. Колонка ніби сплетена з гілок із звисаючими грушоподібними, персикоподібними плодами й жолудями. Урочистості додають позолота і яскраві кольорові лаки.

Слід зауважити, що навіть експресивне бароко не змогло повністю витіснити характерної для українського мистецтва схильності до площин- но-стилізованої різьби. Особливо яскраво вона виявилася у творах народних майстрів, приклад — царські врата з рідкісним мотивом стилізованих птахів і левів.

Оригінальною іконографічною та декоративною новацією у царських вратах стала поява Ієсеєвого дерева — зображення лежачої постаті бородатого старця Ієсея, з тіла якого виростає виноградне дерево. На його гілках, серед листя і грон, на коронах розквітлих квітів уміщені півфігури царів — від Давида до Христа. Цей мотив слугував ілюстрацією до тексту Ісаї (X, І) і набув широкого розповсюдження передусім у Галичині.

Найдавніші й найкращі мистецькі пам’ятки вражають майстерно відтвореними скульптурними зображеннями царів і особливо — Ієсея, та витонченою ажурною позолоченою різьбою. Своєрідну інтерпретацію згаданий мотив отримав у виконанні народних майстрів, як наприклад, у вратах із оголеною постаттю Ієсея, в’язанкою квітів замість виноградної лози і плоскорізьбленими кошами у нижній половині.

Нові декоративні й композиційні рішення у декоративну різьбу по дереву, зокрема царських врат, принесла у другій половині XVIII ст. епоха Рококо: з’являється легка скісна решітка-«трельяж»з розетами, химерні рокайлі, орнамент з «вогників», есовидні зигзаги, китиці троянд. Показовими є збережені фрагменти високомайстерної роботи з найпізнішого львівського іконостасу у стилі рококо — з церкви Св.Духа: стулка царських врат і дияконські двері. Ще одна унікальна пам’ятка епохи — царські врата з монастирської церкви у Крехові роботи львівського сніцаря Івана Щуров- ського, зі скульптурною групою, що відтворює сюжет Преображення.

У Західній Україні вже з другої половини XVI ст. паралельно з іконостасами виготовляли вівтарі — головний декоративний елемент католицьких храмів, що водночас слугував знаряддям контрреформації, покликаним замінити ікони візантійської традиції, які нещадно усувалися з костелів. Конструкція і художній образ вівтарів формувався на основі німецьких та нідерландських взірців, однак при їх виготовленні використовували місцеві традиції обробки дерева. До зразків найвищої мистецької вартості належать чотири вівтарні колони з Дунаєва (у XVIII ст. — резиденція львівських архиєпископів), вкриті суцільним химерним рослинним орнаментом, у який вплетені фігурки оголених путті.

Згаданими вище пам’ятками, які є шедеврами української сакральної різьби, не обмежується збірка давнього декоративного дерева з фондів Національного музею у Львові. Цікаві й характерні інші деталі іконостасних конструкцій: колонки, крила, карнизи, навіть фрагменти декору, а також предмети церковного вжитку. Всі вони є свідченням високого професіоналізму українських різьбярів, цінним надбанням нашої культури.