UKRAINIAN CONTEMPORARY ART

Ivan Tereshchak

The Lviv National Museum’s collection of contemporary painting and sculpture makes it possible to broadly follow the progress of the evolution of the Lviv School of art from the 1920s to our own day. In following this progress, one can notice three main tendencies: 1) Neo-Romantic and Symbolic-Philosophic tendencies, the formation of which became the creative impetus for O. Novakivsky and I. Trush; 2) The search for a modern national style in graphics as well as in easel and monumental painting (the works of O. Kulchytska, M. Sosenko, P. Kholodno, and Yu. Butsmaniuk); and 3) The creative activity of a new generation of Ukrainian artists with an orientation towards new gains in constructivism, cubism, futurism, neoclassicalism, and expressionaism, which emanated from the then world capital of art — Paris (the works of S. Hordynsky, V. Havryliuk, V. Lasovsky, P. Kovzhun, and the husband-wife team of R. and M. Selsky.)

The traditions of the Lviv School of art were continued throughout a couple of generations of artists, the works of whom are clearly represented in the collection of the Lviv National Museum. The most characteristic tendencies for the Lviv School of painting is that of decorative-expressionism, which reached its pinnacle in the 1960s-1970s in the work of R. Selsky and the artists of his inner circle and/or students: V. Monastyrsky, M. Selsky, O. Lishchynsky, R. Turyn, and R. Silvestriv. The expressive tendency became crystallized and gained momentum — made possible by a period of «political thaw» — in the works of D. Dovboshynsky, S. Koropchak, and V. Patyk. The national-romantic traditions marked a more serious return to Ukrainian folklore in the 1960s-1970s especially in the works of H. Smolsky, M. Andrushchenko, and P. Hrehoriichuk.

It is during this time that an interest in other painting styles characteristic of the broader world painting styles (abstract art, surrealism and neorealism) began to gain ground within the Lviv artistic environment. Most notably, the student and follower of R. Selsky —. K. Zvirynsky, as well as P. Markovych, Z. Flint, and O. Minko, turned to expressive abstract forms. The work of L. Medvid, the precursor of contemporary post-avant-garde tendencies in the creative work of Lviv artists, is a somewhat separate phenomenon.

Exhibits organized by the Museum in the 1990s brought back from obscurity the unknown works of many artists as well as creative phenomena and processes that had been subjectively removed from the official version of art history (the works of O. Kravchenko, O. Shatkivsky, Ya. Muzyka), and were responsible for the discovery of many new names: I. Zavadovsky, M. Dziadyk, D. Koshtura, S. Mikhnovsky, B. Buriak, M. Demtsio, V. Moskaliuk, I. Shumsky, and others.

Works of contemporary sculpture in the Lviv National Museum’s collection represent the legacy of traditional local schools of sculpture that originated from the works of M. Parashchuk, H. Kuznevych, and A. Koverk. The works of Ivan Severa, a master of the psychological portrait, had a significant influence on the formation of contemporary Lviv sculpture. With time, this genre was developed by Ye. Dzyndor, Ya. Chaika, E. Mysko, D. Krvavych, and Y. Sadovsky. In the development of Lviv ceramic sculpture, the period of 1970-1990 is represented in the Museum’s collection by the artistic legacies of T. Levkiv, M. Savka-Kachmar, U. Yaroshevych, I. Franko, R. Petruk, M. Kurochka-Pinas, and the husband and wife team of Ya. and Ya. Motyk.

СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО

Іван Терещак

Збірка сучасного живопису та скульптури Національного музею у Львові дає унікальну можливість всебічно ознайомитися з діяльністю Львівської мистецької школи від 1920-х рр. до наших днів.

У розвитку цієї школи умовно простежуються кілька основних тенденцій: 1) неоромантичний та філософсько-символістський напрями, до формування яких спричинилися О. Новаківський та І. Труш; 2) пошуки модерного національного стилю у графіці, станковому і монументальному малярстві (творчість О. Кульчицької, М. Сосенка, П. Холодного, Ю. Буц- манюка); 3) діяльність нового покоління українських художників, зорієнтованих на нові формальні здобутки конструктивізму, кубізму, футуризму, неокласицизму та експресіонізму, що еманували із тогочасної столиці світового мистецтва — Парижа (творчість С. Гординського,J. Гаврилюка, В. Ласовського, П. Ковжуна, подружжя Р. та М. Сельських), і стали маніфестом нових мистецьких об’єднань, у першу чергу Асоціації Незалежних Українських Митців (1931 — 1939 рр.).

Таку розмаїтість мистецького життя та неперервність традиції Львівської школи призупинив та загнав у підпілля тоталітарний режим, який у Львові утвердився після Другої світової війни. Мистецтво 1940— 1950-х рр. було строго підпорядковане ідеологічно-агітаційним потребам режиму, насильно вживлене у рамки нормативної естетики соцреалізму. Вкрай тенденційно комплектувалися в той час і фондові збірки НМЛ: закуповували-. ся, як правило, твори апологетів соцреалізму, сповнені фальшивого пафосу і прославлення «нової дійсності», проте сірі та нецікаві з мистецького боку. їхніми авторами були випускники радянських вузів Києва, Харкова, Москви, Ленінграда, серед яких — і митці, що прибули до Львова на постійну працю — В. Савін, І. Гуторов, М. Добронравов, Г. Леонов, І. Якунін та ін. Після Другої світової війни залишився у Львові колишній професор київського та харківського художніх інститутів — М. Козик, який виявився єдиним з викладачів Української академії мистецтв у Львові (існувала у роки німецької окупації), хто не емігрував на Захід. Його твори «Сестри» (1930-ті рр.) та «Дівчина з лампіоном» (1942) є сьогодні одними з кращих високомистецьких взірців українського малярства 1930 — 1940-х рр.

Поряд із безликими кон’юктурними творами, що потрапляли до збірки музею через централізовані закупи Дирекції художніх виставок УРСР, сюди час від часу надходили високомистецькі твори, авторами яких були яскраві творчі особистості з-за меж Галичини: Т. Яблонська, K. Григор’єв, М. Глущенко, С. Шишко, М. Дерегус та засновники закарпатської школи живопису Й. Бокшай та А. Ерделі.

Ідеологічна «відлига» 1960-х рр. вплинула і на комплектування фондів музею — відтепер пріоритет віддавався творчому доробкові місцевих художників. Так у фондових збірках з’явилися твори кількох поколінь львівських митців. Найбільш характерний для львівської школи малярства колористичний напрям досяг свого розквіту в 1960 — 1970-х рр. у творчості Р. Сельського («Акерманські човни» (1960), «Червоний вечір» (1968), «Карпатська ідилія» (1968), «Півень» (1970), а також: В. Манас- тирського («Гірські квіти» (1957), «Інтер’єр з дзеркалом» (1960), М. Сельської («Дземброня» (1967), О. Ліщинського («Під вечір» (1958), «Вечірній мотив» (1977), Р. Турина («Кипарисова алея» (1958), «Кримський пейзаж» (1958), Р. Сільвестрова («Портрет Р. Сельського» (1967). Експресивний напрям, мало відчутний у 1950-х рр., втілився в атмосфері «відлиги» у творах Данила Довбошинського (портрети народного майстра Ю. Корпанюка і художника Р. Турина), Степана Коропчака («Чорний Черемош» (1961), «На полонині» (1971) та Володимира Патика («Коровай» (1967), «Човни на березі Азовського моря» (1975), чию коло- ристично-експресивну манеру з декоративним характером композиції вважаємо неординарним явищем у львівському малярстві 1960-х рр. Національно-романтичні традиції у 1960— 1970-х рр. позначили поглиблене звернення до тематики фольклору, що помітно у творах Г. Смольсь- кого («Мій Космач» (1967), «Космач» (1972), М. Андрущенка («Колядки» (1968)), П. Грегорійчука («Маланка» (1970).

В цей же час у львівському мистецькому середовищі виникає зацікавлення новими малярськими формами, характерними для світового мистецтва (абстракціонізм, сюрреалізм, неореалізм). Зокрема, до експресивних абстрактних форм звертається учень та послідовник Р. Сельського — Карло Звіринський («Потустороннє» (1965), «Дрібниці» (1966), а також Петро Маркович («Чорні квіти» (1968), «Композиція» (1968), Зеновій Флінта («Гірський потік» (1968), Олег Мінько («Смуток» (1964), «Місячне сяйво у вікні», «Композиція з прямокутників» (1968), «Крик» (1968), «Ілюзіоніст» (1969). Дещо окремішним явищем є творчість Любомира Медвідя, прокурсора сучасних поставангардистських тенденцій у творчості львівських художників. У збірці музею вона в основному репрезентована творами 1970-х рр., у яких нова речевість поєднується з глибоким метафоричним змістом («Межі переорано» (1972), «Нова вулиця»(1972).

Сучасна скульптура у фондовій збірці НМЛ представлена творами, що репрезентують спадкоємність традицій місцевої скульптурної школи, яка бере свій початок від творчості М. Паращука, Г. Кузневича та А. Коверка. Значно вплинула на формування сучасної львівської школи скульптури творчість Івана Севери — випускника Празької та Римської академій мистецтв, багатолітнього викладача Львівського інституту декоративного і прикладного мистецтва, майстра психологічного портрета («Портрет І. Франка» (1947). Згодом цей жанр у львівській скульптурі розвинули Є. Дзиндра («Портрет І. Свєнціцького» (1960) та Я. Чайка («Портрет Т. Шевченка» (1964). У середині 1950-х рр. продовжувачами традицій стали перші випускники ЛДІПДМ — Е. Мисько, Д. Крвавич, Й. Садовський.

Доволі повно представлений у збірці творчий спадок Е. Миська — багатий і різноманітний як за технікою виконання (шамот, гіпс, дерево), так і тематикою його пластики. Відзначимо насамперед портрети О. Новаківсь- кого (1960) та О. Кульчицької (1960), а також портрети його відомих сучасників: О. Гончара (1984), Р. Федоріва (1984), Р. Іваничука (1984), І. Драча (1986), 3. Флінти (1986), П. Жолтовського (1986), М. Бідняка (1997). Ці твори автор подарував музеєві у 1999 р. Пластика ще одного учня І. Севери — Д. Крвавича — вражає романтичною поетикою. В його особі гармонійно поєднався хист науковця і талант скульптора. У збірці НМЛ творчість Д. Крвавича презентована кількома жанрами: портретами Миколи Лисен- ка (1954), Маркіяна Шашкевича (1968), та історико-алегоричними образами, створеними у 1960-ті рр. («Козак Мамай» і «Карпатська легенда»).

Новий етап у розвитку львівської скульптури, що розпочався у 1970-х рр., представлений у збірці переважно творами випускників кафедри кераміки ЛДІПДМ, яка дала львівській скульптурі цілу плеяду талановитих художників-пластиків. Вони сміливо експериментували у розмаїтих техніках (поєднання кераміки з іншими матеріалами) та у сфері сучасного формотворення (поява об’ємно-просторової пластики). Період 1970—1990 рр. у розвитку львівської керамічної скульптури у збірці представлений у двох фондових групах: «Народне мистецтво — кераміка» та «Скульптура сучасна». Це творчий доробок Тараса Левківа, Марії Савки-Качмар, Петра Марковича, Зеновія Флінти, Уляни Ярошевич, Івана Франка, Романа Петрука, Марії Курочки-Пінас, подружжя Ярослава та Ярослави Мотик. Серед надходжень останніх років — кераміка монументальних форм: чотири скульптури Євангелістів (1989) Романа Петру- ката «Митрополит Андрей Шептицький» (1995) М. Савки-Качмар.

Багатоманітність львівської скульптурної школи, представленої у збірці НМЛ, доповнюють твори митців Василя Одрехівського, Луки Біга- нича, Мирона та Юрія Амбіцьких, Ігоря Стеф’юка, які працювали в декоративній пластиці, зокрема в дереві.

У 1990-х рр., разом із падінням тоталітарного режиму в Україні розпочався новий період у формуванні збірок сучасного мистецтва. Він характеризується відсутністю ідеологічного диктату, але водночас і нестачею коштів на придбання творів. Фонди музею поповнюються в основному дарами художників, які виставляються в НМЛ, та українських і закордонних власників (особливо учнів Мистецької школи О. Новаківського, які по війні змушені були емігрувати у різні країни світу). Влаштовуючи виставки, працівники музею не лише мали на меті набувати нові твори, а й намагалися заповнювати «білі плями» в історії українського мистецтва, повертаючи з небуття незнану творчість багатьох художників та витерті з історії творчі явища (творчість О. Кравченка, О. Шатківського, Я. Музики, О. Заливахи, А. Горської). Персональні виставки відкрили ще кілька нових імен у львівському живописі: І. Завадовського, М. Дзядика, Д. Коштури, С. Міхновського, Б. Буряка, М. Демцю, В. Москалюка, І. Шумського та ін. Нині фонди комплектуються переважно програмними творами яскравих представників та послідовників генеральних напрямів у розвитку львівської мистецької школи.