OLEKSA NOVAKIVSKYI MEMORIAL ART MUSEUM

Lubov Voloshyn

The Oleksa Novakivskyi (1872— 1935) Memorial Art Museum, functioning as a divi¬sion of the Lviv National Museum and located in the former studio and residence of this famous Ukrainian artist, is a unique historical and cultural landmark the history of which spans over 100 years. It is a typical red brick edifice built in the neo-romantic style at the end of the 19th c by Y. Zakharevych, a well known Lviv architect.

In 1907 it was bought by the Greek-Catholic Metropolitan Andrey Sheptytskyi, a great philanthropist of Ukrainian culture who in 1908 gifted it to the Lviv National Museum as a foundation for the needs of Ukrainian artists.

In 1913 Oleksa Novakivskyi was invited by Metropolitan Sheptytskyi to relocate from Cracow to Lviv and take up residence in this building. His studio was located on the second floor, with his and his family’s apartment alongside.

In 1923 — 1935, Oleksa Novakivskyi’s studio was home to the first private Ukrainian art school in Halychyna, with about one hundred young creative students from all over Ukraine in attendance. In the 1920— 1930’s Novakivskyi’s studio and his art school were among the most active centers of Ukrainian artistic life in Lviv.

In March 1972, the Oleksa Novakivskyi Memorial Art Museum was opened in the artist’s studio in commemoration of his 100th birthday.

Today, exhibited here are a series of Novakivsky’s paintings — chefs-d’oeuvre which became a classic of Ukrainian painting. Among them is «Lost Hopes» (1903— 1908), the alle¬gorical panel «Science» and «Art» (1914— 1916), and a series of monumental paintings — «Oleksa Dovbush» (1931), «Dzvinka» (1930—1931). «Chrysanthemums» (1932), and «O. Barvinskyi’s portrait» (1932), as well as the artist’s final work — the composition «Mother of Mercy», created for the Cathedral of St. George in Lviv (1934— 1935). Work on this painting was interrupted by the artist’s death during the night of August 28 — 29th, 1935.

Works exhibited at the museum bathe in brilliant colors. They represent Novakivskyi’s work as a particularly priceless and unique phenomenon of Ukrainian art.

ХУДОЖНЬО-МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ОЛЕКСИ НОВАКІВСЬКОГО

Любов Волошин

Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського, що працює як відділ Націо¬нального музею у Львові, від¬критий у творчій майстерні та оселі славетного україн¬ського митця. Це унікальна історико-культурна пам’ятка, що береже у своїх стінах для сучасників і наступних по¬колінь пам’ять про яскраві сторінки в історії української культури та імена багатьох її видатних діячів.

Ось уже впродовж трьох десятиліть музей не перестає бути осеред¬ком активного мистецького життя міста. Його оригінальна архітектура, ошатні, оздоблені вітражами інтер’єри, натхненні, сяючі яскравими барвами полотна О.Новаківського і врешті — якась особлива духовна аура цього приміщення, що дихає чаром старовини, — все це незмінно притягує сюди творчу молодь, гостей міста і взагалі — інтелектуального глядача з усіх кінців України.

Як пам’ятка культури, музей має свою, вже понад столітню історію. Характерний червоноцегляний будинок, витриманий у неоромантично¬му стилі, був збудований наприкінці XIX ст. відомим львівським архітек¬тором Ю.Захарієвичем для польського художника Яна Стики. Саме тут Ян Стика разом із В.Коссаком та З.Розвадовським малювали знамениту панораму «Битва під Рацлавичами», що до війни експонувалась в спеці¬альному павільйоні-ротонді у Стрийському парку.

У 1907 р. будинок придбав великий меценат української культури, греко-католицький митрополит Андрей Шептицький і у 1908 р. подару¬вав Національному Музею у Львові як фундацію для потреб українських митців.У 1908— 1918 рр. тут епізодично проживав Модест Сосенко (1875 — 1920) — талановитий художник-новатор, творець стилю «український мо¬дерн» у монументальному мистецтві України.

У 1913 р. в цьому будинку оселився Олекса Новаківський, запроше¬ний із Кракова митрополитом А.Шептицьким. Творча майстерня митця розмістилась на другому поверсі будинку у просторому, з верхнім освіт¬ленням залі: а поруч, у п’яти кімнатах, було помешкання художника, йо¬го дружини та двох синів — Ярослава і Ждана.

У 1923— 1935 рр. у майстерні Олекси Новаківського діяла на правах приватного закладу перша в Галичині українська мистецька школа, в якій навчалось у різний час майже сто молодих талантів з усіх кінців України.

У 1920— 1930-х рр. майстерня О.Новаківського і його школа були одним із найактивніших у Львові осередків українського мистецького життя. Атмо¬сфера молодого творчого ентузіазму, що панувала у стінах школи та інтри¬гуюче уяву візіонерське малярство самого Олекси Новаківського — все це притягувало увагу культурної громадськості Галичини. Її відвідували визначні представники української творчої інтелігенції, шанувальники, меценати та критики мистецтва: митрополит А.Шептицький, відомі політичні діячі — О.Барвінський та Д.Левицький; письменники — Б.Леп- кий, В.Стефаник, О.Дучимінська; поети — М.Вороний, Б.І.Антонич; юрис¬ти — В.Старосольський, І.Голубовський, Ю.Морачевський; лікарі — Б.Ов- чарський, О.Барвінський-молодший, І.Панчишин, І.Курівець; музиканти — В.Барвінський, Б.Кудрик; мистецтвознавці — М.Голубець, Л.Федорович- Малицька, В.Залозецький; архітектори — Є.Нагірний, В.Пещанський та ху¬дожник О.Курилас, який у 1920-х рр. проживав у цьому будинку.

Після смерті Олекси Новаківського у 1935 р. його оселя спустіла.

Під час німецької окупації тут деякий час працював скульптор Н.Кисі- левський (1909 — 2000), а після війни знаходилась майстерня видатного львівського скульптора І.Севери (1891 — 1971).

У березні 1972 р. з нагоди урочисто відзначеного ЮНЕСКО 100-річчя від дня народження Олекси Новаківського у приміщенні майстерні ви¬значного митця було відкрито художньо-меморіальний музей.

У березні 2002 р. музей відзначив 30-ліття діяльності, показавши значні успіхи в усіх напрямах музейної роботи та цікаву, насичену подіями свою історію, задокументовану в архівних матеріалах, фотографіях та наукових публікаціях працівників, а також у численних відгуках преси про роботу музею та цікаві виставки, влаштовані у його стінах.

Постійна експозиція музею висвітлює основні етапи життєвого та творчого шляху О.Новаківського, репрезентує його як натхненного ху- дожника-візіонера, творця масштабних за думкою символіко-алегорич- них полотен, наснажених національно-патріотичною романтикою та гли¬бокими філософськими роздумами над сенсом людського життя і при¬значенням творчої особистості.

У першому залі експозиції показана рання творчість О.Новаківського періоду навчання у Краківській академії мистецтв (1892— 1900 рр.) та по¬над десятилітнього перебування у підкраківському селі Могила (до кінця 1913 р.). Цей період представлений рядом програмних композиційних по¬лотен художника («Втрачені надії», 1903—1908; «Пробудження» 1914), пейзажних етюдів («Весняні мряки», 1909) та портретів («Автопортрет», 1898; «Хлопчик з фіалками», 1909).
Вони виконані у характерній для ранньої творчості художника манері: тонке чуття кольору та міцна реалістична пластика форм поєднується із виразним символіко-алегоричним тлумаченням сюжетів. Така, наприклад, композиція «Втрачені надії». Художник зображає себе і свою дружину Анну-Марію у момент розпачу над домовиною дитини, свідомо звернувшись до уявної ситуації. Зламана горем Анна-Марія тво¬рить якби контраст вольовій поставі самого художника, що зображений із рішучим жестом затиснутої руки і поглядом, зверненим до глядача, сповненим болю, резиґнації і водночас незламної волі подолати страждання. Твір, наскрізь символістичний, інтригує багатозначністю змісту, наче прихованого під паволокою реалістично змальованого сю¬жетного мотиву.

Інший твір того часу — композиція «Пробудження», належить до ранніх варіантів вирішення ще однієї важливої для художника теми, що хвилювала його творчу уяву впродовж усього життя. В образі юної крилатої дівчини, яка потягується після сну, на тлі мотиву Розп’яття, художник втілює свої пророчі роздуми над долею України, яка пробуджується від духовного сну. Мотив Розп’яття у тлі символізує історичну мартирологію українського народу.

Особливе місце у творчості О.Новаківського займають портрети митро¬полита Андрея Шептицького. Образ свого щедрого мецената художник зма¬лював із особливою любов’ю у серії найцінніших малярських композицій, більшість з яких була знищена 1952 року. На експозиції музею показано підготовчий рисунок до однієї із таких композицій — «Князь Церкви» (1915). В ньому художник надзвичайно влучно передав душевну красу Мит¬рополита як людини, і водночас його велику суспільну значимість як мудро¬го духовного пастиря, «Мойсея» свого народу.

Зрілий львівський період у творчості О.Новаківського (представле¬ний у другому залі експозиції) відкривається двома монументальними панно — «Наука» і «Мистецтво», які художник виконав в 1914— 1917 рр. для Музичного інституту ім. М.Лисенка у Львові. Алегоричний образ ма¬тері персоніфікує в цих творах Україну, яка надихає своїх дітей до науки, творчості та любові до прекрасного.

Атмосфера національно-культурного пожвавлення, що панувала у Льво¬ві в першій третині XX ст., відлунювалася у творчості О.Новаківського появою нових, суспільно значимих тем та мотивів. Художник, зацікавив¬шись героїчним минулим України, задумав серію портретів визначних державних діячів Княжої Русі та Козаччини («Ярослав Мудрий», 1918; «Ярослав Осмомисл», 1930). Ряд його творів у цей час присвячені темі визвольних змагань українського народу у роки Першої світової війни («Ангел Смерті», 1923).

Своєрідним продовженням цієї героїко-патріотичної тематики є один із пізніх малярських шедеврів О.Новаківського — композиція «Довбуш — володар гір» (1930). В образі легендарного народного месника художник звеличує нескорений, волелюбний дух українського народу, виражаючи одночасно характерну для настроїв тогочасного галицького суспільства ностальгію за сильною особистістю, здатною бути лідером свого народу. У цій композиції виразно прочитуються особливості пізнього зрілого почерку Новаківського, зокрема, помітне у його творах 1920— 1930-х рр. посилення експресіоністичних тенденцій. У малярських образах з’являється потужна експресія нервового мазка, містичне горіння гарячих, чистих інтенсивних барв, напружена пульсація хвилястих потроєних контурних ліній, що ніби несуть у собі енергію великого душевного горіння митця. У композиції про Довбуша, зокрема, могутні форми його постаті гіперболізовані, експресивно здеформовані, ніби наповнені із середини потужною силою, що надає образові патетичного, героїчного звучання.

У 1920—1930-ті рр. О.Новаківський випрацював у своєму малярстві особливий тип портрета, в якому поруч із психологічною характеристи¬кою людини роль відіграє символіка деталей, пейзажного тла, навіть ха¬рактер освітлення. Кожен його портрет — це романтична поема про долю людини, про її стосунки з оточенням та про таємниці її внутрішнього жит¬тя («Портрет Галі Голубовської», 1930, «У задумі» та ін.). До кращих творів цього жанру належить показаний на експозиції «Портрет Олександра Барвінського» (1932). Це — статичний образ видатного українського політика, культурного і громадського діяча, який послідовно відстоював інтереси свого народу як посол у віденському парламенті та Галицькому сеймі, був певний час головою НТШ, а згодом — членом уряду ЗУНРу, за¬сновником християнсько-суспільної партії у Галичині. Постать О.Бар¬вінського в інтерпретації О.Новаківського оточена аурою духовного ари¬стократизму, зображена на символічному тлі, яке розкриває багатогран¬ну діяльність цього державного мужа. Зображені у хмарах на небі над го¬ловою Барвінського привиди Апокаліптичних лицарів символізують три¬вожні, майже пророчі передчуття художника, щодо драматичних подій Другої світової війни у житті українського народу.

Останнім величним акордом у творчості митця стала його праця над об¬разом «Мати Милосердя» для собору св. Юра, якому художник присвятив увесь останній рік свого життя, так і не завершивши цього твору. На екс¬позиції музею представлений останній, величезних розмірів (330×197 см) рисунок до цієї композиції. В ньому зафіксовано вже майже викристалізо вану в уяві художника візійну, символічну концепцію Святоюрської Мадонни (інша тогочасна назва).

В інтерпретації Новаківського цей образ набуває характеру космічно¬го, понадчасового видіння: колосальна постать Марії з Дитям ніби з’яв¬ляється у хмарах, злітаючи у стрімкому русі над українською землею в оточенні сонму святих, ангелів, апостолів. Унизу — символічний пейзаж з мотивом триверхої святині на вершині гори — символом найвищих ду¬ховних вартостей нації. Обабіч — містичні постаті крилатих воїнів-геніїв народу, які стоять на сторожі його долі, промовляючи до нього жестами натхненного заклику чи то пророцтва. І ще одна, дуже характерна для сим¬волічного мислення Новаківського деталь — мотив човна на першому пла¬ні композиції. Човен — улюблений символ швидкоплинності часу й скоро- минучості людського життя.

Над цією плинністю, нестабільністю людської екзистенції здіймається вічна величава постать Богородиці в образі української селянки — як сим¬волу України.

Художник підкреслив у цьому образі, передусім, мужні, героїчні інто¬нації, необхідні для формування самосвідомості народу, який тоді щойно здіймався з вікового поневолення до активного національного і культур¬ного життя.

Завершується експозиція музею показом унікальних фотоматеріалів, що засвітлюють життя та педагогічну діяльність художника.

ІЛЮСТРАЦІЇ